Протягом свого життя Джохар Дудаєв пройшов вражаючий шлях, від хлопця, що мріяв злетіти в небо, до лідера чеченського визвольного руху та головнокомандувача в Першій російсько-чеченській війні.
Мало хто з українців знає, що Джохар Дудаєв, ворог російського імперського режиму, з 1985 по 1987 рік жив саме у Полтаві й працював на посаді начальника штабу 13-ї гвардійської важкої бомбардувальної дивізії.
31 січня 2023 року під час сесії Полтавської міської ради ухвалили рішення про встановлення дошки на честь Дудаєва в місті. У травні 2023-го депутати Полтавської міськради перейменували вулицю Нікітченка у Полтаві на честь Джохара Дудаєва.
Дошку Джохару Дудаєву встановили на фасаді будівлі дитячої поліклініки, що на вулиці Джохара Дудаєва, 2 у Полтаві – поруч із будинком, де він мешкав. Відкрили дошку 15 лютого 2024 року. Тоді вшанувати пам’ять приїхав голова Уряду Чеченської Республіки Ічкерія у вигнанні Ахмед Закаєв.
MyPoltava.info розповідає про полтавський період життя лідера чеченського визвольного руху Джохара Дудаєва.
У 1985 році Джохара Дудаєва перевели до Полтави після п’ятнадцятирічного сибірського «ув’язнення», як описує його дружина, авторка книги «Мільйон перший» Алла Дудаєва. У цій книзі вона розповідає про життя їхньої родини в Сибіру, де її чоловік служив.
Дудаєва призначили на аналогічну посаду — начальника штабу 13-ї гвардійської важкої бомбардувальної дивізії.
Книгу «Мільйон перший» Алла Дудаєва присвятила своєму чоловікові. Це не просто щоденник, в якому описані здобуття незалежності Чечні та Перша російсько-чеченська війна. Це також розповідь про життя їхньої сім’ї, їхні відносини та постійні переїзди по території колишнього Радянського Союзу.
За свідченням Алли Дудаєвої, їхня родина проживала в новій багатоповерхівці поряд із великим колгоспним садом. Газета «Панорама Полтавщини» вказує на те, що Дудаєви мешкали в будинку на вулиці Нікітченка, 4.
З опису Алли Дудаєвої, місцерозташування їхньої квартири справді схоже на вулицю Нікітченка (сучасний мікрорайон Сади-1). Дудаєва описує цей період життя як «дивовижне яблучне сновидіння».
«Запашний аромат фруктів просочував вулиці й золоті поля навколо. Сорочинський ярмарок двічі на рік – із пишними короваями, м’якою українською говіркою і живими гоголівськими персонажами – такого розмаїття всіх земних плодів, як у полтавських магазинах, я раніше ніколи не бачила».
За спогадами дружини, Джохар Дудаєв підняв дивізію на найвищий рівень боєготовності, але не розглядалося питання щодо його призначення на посаду командира. За словами Алли Дудаєвої, причиною цього було “національне питання”: титул “чеченець” супроводжував її чоловіка як тінь.
Варто відзначити, що відразу після народження Джохара родину депортували до Казахської РСР у 1944 році, в період Другої світової війни та сталінських репресій. Під час цієї депортації, за різними оцінками, було виселено від 500 до 650 тисяч чеченців та інгушів. Протягом цього процесу загинуло близько 100 тисяч чеченців і 23 тисячі інгушів, що становило приблизно кожного четвертого представника обох народів. Людей переселяли переважно в Казахстан і Киргизію.
Джохар Мусаєвич разом зі своїм народом пережив у засланні 13 років.
У 1987 році родина Дудаєвих залишає Полтаву й переїжджає до естонського міста Тарту. Дружина військовослужбовця згадує, що московські генерали направили Джохара Мусаєвича рятувати місцеву авіаційну дивізію, яка вже була на межі розформування. З їхнього погляду, саме висококласний льотчик і організатор порядку в гарнізонах Дудаєв міг зберегти дивізію.
Призначення відбулося, про національність забули. У 1987 році Дудаєва підвищили до звання генерал-майора.
«Ми їхали в Прибалтику, з жалем залишаючи благодатні землі України», – починає Алла Дудаєва новий розділ книги й життя.
Після закінчення «холодної війни» у Полтаві залишалася єдина на території України важка бомбардувальна авіаційна дивізія, на озброєні в якої перебували далекосяжні бомбардувальники-ракетоносці ТУ-22М3 та навчальні літаки ТУ-134УБЛ.
Ще за часів СРСР поруч з військовим аеродромом утворилося військове містечко, де переважно проживали військові з родинами.
Читайте також: Тут урочисто розрізали останній в Україні Ту-22М3: як виник Музей важкої бомбардувальної авіації у Полтаві
Тут жив і Джохар Дудаєв. Він служив у штабі дивізії, де зараз розташований Полтавський зональний відділ військової служби правопорядку. Майбутній лідер чеченського визвольного руху навіть власноруч висаджував берізки в парку біля пам’ятника учасникам Другої світової війни «Втеча з пекла».
У 1991 році Джохар Дудаєв став президентом Чеченської Республіки Ічкерія.
Через три роки розпочалася Перша російсько-чеченська війна: російська федерація не прийняла умови Ічкерії про незалежність. Дудаєв став не тільки головнокомандувачем, а й ідеологічним провідником нації. Йому довелося воювати з колишніми співвітчизниками.
Це була жорстка, кровопролитна бійня, що тривала два роки. У ній загинули тисячі людей з обох сторін – 3 тисячі вбитих чеченських вояків, до 120 тисячі убитих мирних чеченців; понад 5 тисяч 500 вбитих згідно з офіційною російською позицією, але до 80 тисяч за чеченськими даними.
Наказ про вбивство генерала-майора авіації, президента Чеченської Республіки Ічкерія Джохара Дудаєва особисто підписав президент російської федерації Борис Єльцин.
21 квітня 1996 року співробітники Федеральної служби контррозвідки Росії запеленгували сигнал супутникового телефону Джохара Дудаєва у районі села Гехі-Чу, яке знаходилося за 30 кілометрів від Грозного. Одразу ж в повітря піднялися два літаки Су-25. Дудаєв загинув від вибуху ракети під час розмови телефоном з депутатом Державної думи рф Костянтином Боровим.