Михайло Драгоманов, знакова постать української та світової суспільно-політичної думки, народився в місті Гадяч на Полтавщині. Він був громадським та політичним діячем, істориком, публіцистом, літературознавцем та фольклористом.
Справжній патріот, Драгоманов вважав, що головною причиною недуги, що підірвала всі зусилля українського народу, була відсутність незалежності.
MyPoltava.info зібрали цікаві факти з життя перший політичний емігрант у російській імперії.
Михайло Драгоманов справді був дуже багатогранною постаттю, активно діяв у різних сферах життя: від політики до фольклористики. Драгоманов був автором понад 2 тисяч творів різних жанрів та напрямків, включаючи наукові праці з історії, економіки, філософії, літературознавства та публіцистику. Він часто підписував свої наукові та публіцистичні роботи псевдонімами.
Щодо псевдоніма “Українець”, використаного Михайлом Драгомановим, є припущення, що саме від нього взяла собі псевдонім поетеса Леся Українка, яка була племінницею Драгоманова. Це може бути вказівкою на великий вплив і підтримку, яку Михайло Драгоманов надавав молодій Лесі, яка пізніше стала визначною постаттю української літератури.
Прізвище Драгоманов відповідає слову «драгоман», що в арабській мові означає «перекладач» або «тлумач». Сам Михайло Драгоманов володів п’ятьма європейськими мовами. Вже в ранньому віці він захопився вивченням мов, географії та історії, зокрема античного світу. Ці захоплення відображалися ще в його учнівські роки. Пізніше, університетські роки Михайла Драгоманова відзначилися активною участю в політичному житті.
Згодом зайнявся публіцистикою, в якій порушував важливі українські питання щодо історичних, етнографічних, філологічних і соціологічних тем.
18 травня 1861 року Михайло Драгоманов був серед тих, хто зустрічав під Києвом домовину Тараса Шевченка. У своєму виступі від імені студентства Київського університету він сказав: «Кожний, хто йде служити народу, тим самим надіває на себе терновий вінець». В цьому заході також брали участь Володимир Антонович, Микола Лисенко, Тадей Рильський, Михайло Старицький. Пізніше вони стали ядром київської Громади.
У кабінеті професора історії Володимира Антоновича, а також на домашніх зібраннях у Лисенків, Драгоманових, Косачів, Старицьких обговорювали й утверджували державну символіку, гімн, формували політичні товариства й партії.
Читайте також: Місто Гадяч: скіфи, козацтво та Драгоманов
Важливим етапом у становленні політичних принципів стала участь у прощальній вечері на честь Миколи Пирогова, засновника вітчизняної військово-польової хірургії й школи анестезії. Ця подія відбулася після звільнення Пирогова з посади опікуна Київського навчального округу за його вільнодумство, обстоювання всенародної освіти та права на навчання рідною мовою. Ця зустріч стала не лише святковим заходом, але й важливим форумом для обговорення і підтримки цінних політичних ідеалів, що сприяли розвитку освіти та вільного мислення в Україні.
Першим політичним емігрантом у російській імперії став Михайло Драгоманов. Згідно з Емським указом 1876 року, який був виданий для припинення “небезпечної для держави діяльності українофілів”, сам імператор Олександр II особисто розпорядився: “Немедленно выслать из края Драгоманова и Чубинского, как неисправимых и положительно опасных в крае агитаторов”, що означає “негайно вислати з країни д-ра Драгоманова та Чубинського, як неулагоджуваних і напряму небезпечних агітаторів”, і заборонив їм в’їзд у Південні губернії та столицю, поклавши їх під таємний нагляд.
Читайте також: ТОП-5 знакових письменників й поетів Полтавщини
Михайло Драгоманов був засновником української закордонної періодики. У Женеві він створив Вільну українську друкарню та «Женевський гурток» – перший український соціалістичний осередок, який у 1878–1883 роках об’єднав публіциста Остапа Терлецького, правника і соціолога Максима Ковалевського, історика, педагога Якова Шульгина, поета, філософа, громадського діяча Івана Франка і публіциста Михайла Павлика.
Разом вони видавали громадсько-політичний та науково-літературний збірник «Громада» (перший безцензурний в історії української преси).
Політичним ідеалом Михайла Драгоманова була федеративна держава, побудована на принципах самоуправління на всіх рівнях – від сільської громади до державного управління. Він вважав себе соціалістом, але надавав перевагу свободі особистості. Драгоманов критично ставився до марксизму і рішуче відкидав терористичні методи російських народників, вважаючи, що “чиста справа потребує чистих рук”.
Як взірець Драгоманов часто згадував федеративні США та Швейцарію, де основою є громадське й місцеве самоврядування та гарантія природних прав і свобод людини.
Читайте також: ТОП-5 речей, які необхідно зробити в Полтавській області
Михайло Драгоманов був популяризатором спадщини Тараса Шевченка. У 1882 році він видав у Женеві поему «Марія» із власним вступним словом і коментарями – спочатку українською мовою, переданою латинським шрифтом, а в 1885 році – в перекладі на російську мову. Усього у Швейцарії він видав без цензури 112 назв книг і брошур, зокрема 37 українською мовою.
