Полтавщина є краєм з надзвичайною історією, насиченим талановитими людьми та високими ідеями. Жити в місті, яке було осередком української думки протягом багатьох століть, — це гордість.
Ця гордість досягалася завдяки українським письменникам та громадським діячам, народженим саме тут. Полтавський край відтворювався у піснях, легендах, він був місцем творчої енергії, де збиралися не лише місцеві літератори, а й митці з різних куточків України.
MyPoltava.info пропонує вам познайомитися з культурними й громадськими діячами, які народилися на Полтавщині.
У Полтаві, на високій горі, розташовувався будинок, обгороджений з одного боку парканом, з іншого — частоколом. З висоти виднілися ліси в обох напрямках. Напередодні гори простягався широкий луг, і річка Ворскла як срібна стрічка переливалася за його межами. Саме у цьому будинку, у скромній дворянській родині, 29 серпня 1769 року народився Іван Котляревський. Батько був канцеляристом у магістраті. Іван Котляревський здобув освіту спочатку в дяка, а потім вступив до Полтавської, так званої Катеринославської семінарії, де навчався впродовж восьми років. Вже тоді він проявив талант до поезії, схильність до віршування, що зробило його відомим серед товаришів. Не закінчивши семінарії, він почав викладати у будинках поміщиків.
Це дало йому можливість краще ознайомитися з народним життям. Він переодягався в народні вбрання, відвідував народні свята та заходи, записував слова, збирав приповідки та пісні, стежив за народними звичаями. Результатом цього глибокого спостереження народного життя стала частина “Енеїди”, в якій Котляревський зобразив український побут. У 1796 році він вступив до війська. Під час війни з Туреччиною він проявив справжню лицарську відвагу. Після переведення полку, у якому він служив, в Литву, Котляревський залишив військову службу.
Поселившись у Полтаві, Іван Котляревський отримав посаду наглядача над інститутом, де виховувалися діти зі знатних родин. У 1812 році, під час нашестя Наполеона, йому було доручено організувати козацький полк для боротьби з нападниками. Котляревський успішно виконав це завдання й отримав за це звання майора, діамантовий перстень і 500 рублів річної плати. Проживаючи в Полтаві, він брав участь у комедійних виставах у домашньому театрі генерал-губернатора Лобанова-Ростовського. Пізніше, коли Рєпін став губернатором, Котляревський організував для нього театр і поставив в ньому свої комедії “Наталка Полтавка” та “Москаль-чарівник”. Як особистість, Котляревський відрізнявся сильним характером, добротою і гуманністю, завдяки чому здобув славу видатного гумориста й оповідача. Він помер у 1808 році, залишивши свободними двох кріпаків і розподіливши свій маєток між родичами та друзями.
Сьогодні у Полтаві встановлено пам’ятник письменникові, а також існує музей-садиба, де представлені особисті речі Котляревського.
Микола Васильович Гоголь народився в сім’ї поміщика у Сорочинцях, Полтавській губернії, 20 березня 1809 року. Дитинство він провів у селі Василівка, Миргородському районі, де здобував перші знання та відчував любов до українських традицій і історії запорозьких козаків.
У навчанні в полтавській школі він особливого успіху не демонстрував, але проявляв інтерес лише до предметів образотворчого мистецтва та російської літератури. У 1821 році він вступив до Ніжинської гімназії князя Безбородька для вивчення права. Саме в цей час виявився його талант до літературної творчості. Разом з друзями він заснував рукописний журнал, в якому почав публікувати свої вірші, трагедії, оповідання та повісті. Крім того, Гоголь вклав свої зусилля в театральну діяльність.
У 1828 році Гоголь закінчив навчання і переїхав до Петербурга.
У новому місті він намагався знайти себе, спочатку намагаючись стати актором і присвятити себе театру. Проте це не принесло успіху. Тож у 1829 році він прийняв посаду колегіального реєстратора з великими труднощами. Монотонність і безглуздя цієї роботи були нестерпними для Гоголя, і він не міг повністю реалізувати свою творчу натуру. Тому саме в цей період він почав присвячувати себе літературній творчості, перші твори якого він опублікував під псевдонімом В. Алов та присвятив їх Україні.
Паралельно з літературною діяльністю Гоголь почав займатися драматургією і спробував створити нову театральну техніку, що поєднувала реалізм з елементами комедії. Його п’єса “Ревізор” підкреслила соціально-виховну значущість цієї новаторської техніки.
Закордоном Гоголь прожив близько 10 років, повернувшись додому, він розпочав роботу над другим томом “Мертвих душ”. Однак процес створення твору був важким, і письменника турбували сумніви щодо його завершення. Водночас Гоголя турбували серйозні захворювання, такі як малярія і холера, що викликали його захоплення містикою та релігією та призвели до духовної кризи.
Пізніше Гоголь строго дотримувався посту, але голод для нього був смертельним через перенесені хвороби. Він помер 21 лютого 1852 року, за місяць до свого 43-річчя.
Гоголь мав особливу любов до околиць міста й описував їх з великою ніжністю. Полтавці з прихильністю та шаною згадують його ім’я, і в місті можна побачити чудову будівлю з колонами — Театр імені М. В. Гоголя, який має особливу історію.
Пам’ять про Гоголя живе не лише в місті, але й по всій Полтавщині. Наприклад, музей-заповідник М. В. Гоголя — це відреставрована садиба родини Гоголів-Яновських у селі Василівка (сучасне Гоголево), де він виріс і вивчав українську традицію та історичні обряди. Навіть перебуваючи в Санкт-Петербурзі, він зберігав зв’язок з рідним краєм через листування з матір’ю.
Михайло Драгоманов народився 6 вересня 1841 року в місті Гадяч Полтавської губернії у родині дрібного поміщика. Проявивши себе, як вчений, літературознавець та етнограф, його вважають батьком українського демократичного соціалізму.
Середовище, у якому він народився, значно вплинуло на його подальше особисте та наукове життя. Драгоманов зауважив, що дрібна шляхта та землевласники на Лівобережній Україні, на теренах колишньої козацької Гетьманщини, сформували особливу культурну спільноту, з якої виросли численні суспільні та наукові діячі. Вони, бувши нащадками колишньої козацької старшини, залишилися зв’язаними з простим народом та розуміли його потреби. На відміну від аристократів, які шукали своє місце в імперській столиці, дрібна знать залишалася у своїх маєтках та цікавилася місцевими справами. До того, їхнє матеріальне становище дозволяло їм підтримувати культурне життя та навчати дітей.
Від своїх батьків Михайло Драгоманов успадкував гуманістичні та ліберальні погляди, які формувалися під впливом християнських ідеалів, просвітництва XVIII століття та демократичних принципів.
Батько Михайла, який раніше працював чиновником у Петербурзі, повернувшись до рідного міста, приніс із собою ідеї, які були сумішшю християнства, просвітництва та революційного демократизму. Вони не могли вписатися в бюрократичну атмосферу провінційного життя під час правління Миколи I. Михайло Драгоманов продовжив традиції батька, активно надаючи юридичну допомогу селянам, кріпакам та іншим групам, що потребували підтримки.
В гімназії Михайло виявив великий інтерес до літератури та наукових досліджень. Він читав праці відомих авторів та виступав як редактор рукописного журналу учнівського клубу. Пізніше навчався у Київському університеті, де розвинув свої наукові інтереси й став викладачем історії.
Драгоманов активно залучався до культурно-політичної діяльності, зокрема в Київській Громаді. Однак він зазнав тисків урядових влад і в 1875 році був звільнений з університету. Надалі він переїхав до Женеви, де працював редактором журналу “Громада”. Згодом Драгоманов повернувся до України й став професором у Софійському університеті, де й помер.
Ольга Драгоманова-Косач, відома як Олена Пчілка, народилася у привілейованій родині землевласників у Гадячі. Її батько, юрист, був відомий своєю активною позицією проти гноблення Російською імперією українського народу, а мати виявляла інтерес до української літератури, пісень та традицій.
Олена була під впливом свого старшого брата Михайла Драгоманова. Після смерті батька Михайло взяв її під своє крило і відправив до елітної жіночої школи в Києві. Там Олена вивчала світову літературу та майстерно володіла німецькою та французькою мовами. Вона також мала змогу зустрітися з провідними інтелектуалами свого часу в будинку свого брата.
У 1868 році, у віці дев’ятнадцяти років, Ольга вийшла заміж за юриста Петра Косача. Бувши відданою матір’ю, вона передала дітям — двом синам і чотирьом дочкам — глибоку любов до батьківщини, пристрасть до знань та особливий інтерес до вивчення мов і літератури. Її старший син, який став математиком і професором фізики, відомий під псевдонімом Михайло Обачний; її старша дочка Лариса, яка стала найвидатнішою поетесою України, писала під псевдонімом Леся Українка.
Протягом свого життя Ольга Драгоманова-Косач перекладала українською мовою літературні твори з кількох мов, писала власні вірші, п’єси, художні тексти та оповідання для дітей. Вона також публікувала біографії, літературні нариси, критику, огляди та коментарі до актуальних подій. Крім того, вона була упорядницею та редакторкою журналів, книг та альманахів.
Олена Пчілка була відомою як літераторка, активістка жіночого руху та політична діячка, яка робила вагомий внесок у боротьбу за права жінок та об’єднання українських земель. У 1887 році разом з Наталією Кобринською вона випустила альманах “Перший вінок”, що був першим виданням, до участі в якому запрошувалися виключно жінки-письменниці.
Пчілка активно діяла і в політичній сфері, борючись за права жінок та українську автономію. У 1905 році вона взяла участь у скасуванні царських заборон на україномовні видання на Сході України, а також заснувала організацію в Полтавській губернії, яка видала маніфест з вимогою автономії для України.
Під час Першої світової війни Пчілка редагувала газети в Гадячі на Полтавщині, де зображувала тематику життя та побуту вищих соціальних верств. Її роботи відзначалися достовірними мовленнєвими моделями та розмовами української інтелігенції.
У місті Гадяч залишилися пам’ятники на місці колишньої садиби, де жили Косачі та Драгоманові, яка стала місцем зустрічей української інтелігенції та проведення літературних заходів. Тепер це місце використовується для відпочинку та проведення культурних заходів.
Панас Якович Рудченко відомий під псевдонімом Панас Мирний, був не лише відомим чиновником, але й визнаним письменником. Він народився 13 травня 1849 року в родині повітового скарбника і вже в ранньому віці почав працювати.
Панас Мирний здобув широке визнання завдяки своїй літературній діяльності. Його твори, які часто відображали соціальні проблеми та побут селянства, займають важливе місце в українській літературі XIX століття.
Незважаючи на те, що Панас Мирний працював чиновником протягом практично всього свого життя, його справжнім покликанням завжди була література. Його твори були пройняті любов’ю до України та її народу, і вони здатні зачаровувати своєю правдивістю та глибиною.
Переслідування української мови та цензура у Російській імперії значно ускладнювали життя українських письменників того часу, але не завадили Панасу Мирному розвивати своє літературне доробку. Його твори, друкувані за кордоном, принесли йому славу та визнання серед читачів.
Найвідоміші твори, такі як “Хіба ревуть воли, як ясла повні?” та “Лихі люди”, демонструють глибокий соціальний аналіз та живе відчуття суспільних проблем того часу. Панас Мирний майстерно відтворював образи селянського життя, їх боротьбу за гідність та справедливість.
Панас Мирний відомий не лише своїми літературними звершеннями, а й активною участю в громадському та політичному житті свого часу. Його підтримка та співпраця з такими відомими особистостями, як Михайло Коцюбинський, Леся Українка та інші, свідчать про його вплив у культурному середовищі України.
Участь у нелегальних організаціях, таких як “Унія”, та розповсюдження забороненої української літератури свідчать про його глибоку занепокоєність ситуацією української мови та культури в умовах цензури та політичного тиску.
Співпраця з журналом “Рідний край” також свідчить про активну громадську діяльність Панаса Мирного, спрямовану на підтримку української культури та національної ідеї.
В цілому, Панас Мирний був не лише визнаним літератором, а й активним учасником суспільного та культурного життя свого часу, який зробив значний внесок у розвиток української національної ідентичності.
Помер письменник 28 січня 1920, похований у Полтаві. У будинку, де він проживав, нині створили меморіальний музей. Відомий широкому загалу письменник став вже після своєї смерті.
[…] Читайте також: ТОП-5 знакових письменників й поетів Полтавщини […]