Будівля, яка змінювала призначення: повітові присутні місця Полтави

Цей величний адміністративний колос, що стоїть на підвалинах двох своїх попередників, відданих полтавському суспільству протягом півтора століття, втіленням ідеалу візуальної гармонії серця міста.

Ця нова архітектурна перлина, витримана в гарному вині часу, додає довершеності короні полтавської землі, а також прихистила під своїм крилом різноманітні, але споріднені установи, що сприяють комфортному існуванню та розвитку сучасного міста.

MyPoltava.info знайомить вас з будівлею повітових присутніх місць Полтави.

Історія будівлі

Коли ансамбль унікального центру Полтави тільки розпочинав своє існування на архітектурних проєктах, це місце було призначене для великого комплексу Повітових Присутніх Місць. Згідно з типовим проєктом в класичному стилі від архітектора Адріяна Захарова, комплекс мав складатися з центрального двоповерхового корпусу та симетрично розташованих одноповерхових флігелів по обидва боки.

Закінченням реалізації архітектурного плану в життя вважається 1811 рік. Протягом наступних десятиліть Полтавський Повітовий Центр пережив численні перебудови, зумовлені нагальними потребами та змінами у використанні.

Наприкінці XIX століття до складу центру додалася місцева пожежна команда, що стало приводом для будівництва каланчі як одного з обов’язкових її елементів.

Незадовго до краху російської імперії, близько 1911 року, місцева Рада за підтримки голови правління Полтавського земельного банку Сергія Хрульова прийняла рішення про будівництво окремої споруди Полтавської жіночої художньо-промислової школи на місці лівого флігеля Повітових присутніх місць. Ця школа мала навчати основам ткацтва, килимарства, вишивки та шиття, і була названа на честь головного її фундатора.

Проєкт споруди, втілений у життя, був в стилі модерн, і протягом трьох десятиліть він порушив чарівний антураж центральної міської площі.

Друга світова війна охопила українські землі вогняним страшним пеклом, зачепивши кожний куточок їх території, включаючи Полтаву. Зокрема, у 1943 році будівля на перехресті з нинішньою вулицею Небесної Сотні, де до 1928 року функціонувала художньо-текстильна школа (колишня ім. С.С. Хрульова), була зруйнована, а сусідній старий корпус Повітових присутніх місць значно пошкоджено.

У середині 1950-х років влада прийняла рішення про спорудження нового комплексу в неокласичному стилі на залишках адміністративної будівлі та школи, щоб відновити архітектурну гармонію міської площі.

Будівництво цього комплексу, з проєктом від команди архітекторів Бойченка, Вербицького та Марченка завершилося до 1958 року. Після завершення ця споруда стала головним комунікаційним центром Полтави до кінця існування СРСР, функціонуючи як Будинок зв’язку з поштою, телефоном та телеграфом.

З отриманням Україною незалежності у 1991 році, і відповідно до цивілізованої законодавчої базт, будівля №33 перейшла у комунальну власність полтавської громади, продовжуючи виконувати адміністративні функції Поштамту.

Останніми роками, з використанням новітніх технологій, будівля почала свій шлях повернення до початкових функцій, і наразі під її дахом співіснують численні державні та недержавні організації.

Архітектурний стиль

Ця цегляна будівля, що закриває південну перспективу Корпусного саду в Полтаві, в плані нагадує пологу літеру «с». Вона двоповерхова, знаходиться на високому цоколі й вирізняється акцентами у вигляді ризаліту центрального входу з боку площі та напівротонда з внутрішнього двору.

Зовнішнє оздоблення цієї будівлі, в стилі неоренесансу, включає гранітну плитку цоколю, ризаліти з нішами, профільовані між’ярусні та лобові карнизи (останній має великий винос на модильйонах), виділені люнетами та пілястрами доричного ордера входи.

Особливим акцентом є шестиколонний портик іонічного ордера на головному фасаді, який підтримує великий трикутний фронтон у фільонках на масивному антаблементі.