В обіймах полтавської землі, де кожен куточок пронизаний витканими з історії нитками, розташоване містечко, що зветься Глобине. Скрізь, де тікає річка часу, відбивається відбиток минулого, відкриваючи перед нами багатогранність його образів і вишуканість духу місцевих мешканців.
Глобине – це не просто невелике містечко на карті Полтавщини. Це оаза спокою, де зустрічаються відлуння давнини й сучасності, де кожен вулкан життя випускає свої вогні, розтоплюючи серця місцевих жителів своєю неповторною атмосферою та багатою культурною спадщиною.
MyPoltava.info розповідає про місто Глобине на Полтавщині.
Глобине виникло в першій половині XVIII століття поблизу старого Ромоданівського шляху. Перша згадка про це поселення має місце у 1725 році як хутора Глобинського, де було велике стадо родини Апостолів. У 1728 році на Глобинському хуторі була збудована гребля.
Згодом, в Ревізії 1732 року, Глобине вже фігурує як “село” у Городиській сотні Миргородського полку. У січні 1760 року права на маєтність передано Катерині Апостол, правнучці гетьмана Данила Апостола, та її вітчиму, полковнику Карлу Штофельну.
Щодо гіпотези, що власником хутора став військовий писар Іван Глоба, вона не підтверджена. Історичні джерела свідчать, що Данило, Іван та Яків Глоби були товаришами з рядів 1-ї Полтавської полкової сотні. Іван Глоба служив в Новій Запорізькій Січі у 1765-1775 роках та брав участь у російсько-турецькій війні 1768-1774 років. Після руйнування Січі російськими військами у 1775 році, Іван Якович був засланий до Туруханська й помер у 1790 році.
З 1775 року новим власником Глобина стає поміщик з Полтави Руденко. За переписом 1781 року село входить до Городиської сотні Миргородського полку. Пізніше, в 1796 році, воно входить до Кременчуцького повіту Малоросійської губернії.
У період між 1833 і 1837 роками нова власниця села Руденко, разом зі своїм чоловіком, збудувала нову муровану Михайлівську церкву, а в 1857 році було відкрито церковнопарафіяльне училище на 40 учнів.
За даними 1851 року, Глобине вже визнано волосним містечком, в якому нараховувалося 428 дворів та 2045 жителів.
Напередодні 1861 року в Глобиному існували два маєтки, що належали нащадкам Руденко — Магденкам. З кінця XIX і початку XX століття маєтки перейшли до власності Капніста та Шапошникова.
У 1878 році була споруджена залізнична станція біля Глобиного на лінії Кременчук-Ромодан-Лібава (Лієпая).
У 1894 році в Глобиному функціонували земський начальник, урядник, земський лікар; земське училище (з 1875 року), жіноча церковнопарафіяльна школа (з 1891 року), 4 крамниці, і проводилося 2 ярмарки на рік.
За даними перепису 1900 року, у Глобиному було дві сільські громади селян-власників, нараховувалося 605 дворів і 4387 жителів; також працював цегельний завод, на якому працювало 18 чоловік, і відбувалося 3 ярмарки на рік.
У жовтні та листопаді 1905 року в Глобиному спалахнули заворушення, які було придушено за допомогою військ. За переписом 1910 року в селі налічувалося 833 двори та 5028 жителів. Також тут діяли винокурний та цегельний заводи, і було 3 парових млини, один з пересушуванням й один з крупорушкою. У період 1910–1912 років був збудований цукровий завод.
У 1917 році Глобине увійшло до складу Української Народної Республіки.
У січні 1918 року більшовики захопили Глобине під час радянсько-української війни. Навесні 1918 року спільні українсько-німецькі війська звільнили місто від більшовиків.
Згодом Глобине знову опинилося під контролем більшовиків, і на довгий час.
Усього по сільраді, яка включала хутори Кагамлик, Ново-Московське та Старий Хутір, на той час налічувалося 2008 дворів та 9013 жителів. У 1920 році був створений перший радгосп для вирощування цукрових буряків.
З 7 березня 1923 року Глобине стало центром Глобинського району Кременчуцького округу і міської ради, до якої підпорядковувалися села Кордубанове, Новодорожнє, Новомосковське, Старий Хутір, Черевані, Шепелівка, Семимогили.
У другій половині 20-х років у Глобиному були створені кооперативні товариства насіннєводів, конярів та кредитної сільськогосподарської кооперації. З 1927 року почали з’являтися машинно-тяглові товариства імені Шевченка, Петровського, “КІМ”, а також ТСОЗи “Перше травня”, імені Чубаря, “Червоний хлібороб”. У січні 1930 року всі вони були об’єднані в колгосп імені Петровського, першим головою якого став Бодаква.
У 1931 році була заснована Глобинська МТС. У 1929 та 1933 роках до Глобиного завітав голова ВУЦВК Петровський. У 1934 році господарство розділилося на 7 колгоспів. З 1929 року почав функціонувати Глобинський маслозавод. З 1931 року вийшла перша номер районної газети “Соціалістичний наступ”.
Під час Голодомору 1932—1933 років від голоду загинуло щонайменше 28 жителів міста.
З лютого 1932 року до вересня 1937 року Глобине належало до Харківської області, а з вересня 1937 року воно стало частиною новоствореної Полтавської області.
У 1937 році бурякорадгосп був приєднаний до цукрозаводу, і з’явився Глобинський цукрокомбінат, що до початку Німецько-радянської війни виробляв понад 600 центнерів цукру на день.
У середині 30-х років Михайлівську церкву було зруйновано, а на її місці у 1940 році відкрили будинок культури на 500 місць.
З 13 вересня 1941 року по 26 вересня 1943 року Глобине перебувало під німецькою окупацією. Під час цього періоду біля колишнього приміщення райвиконкому була організована катівня, де було страчено 207 осіб, включаючи радянських партизанів та підпільників.
Біля села також було розстріляно 86 жителів, а на території цукрозаводу було замучено сотні військовополонених. 426 осіб було вивезено на примусові роботи до Німеччини. Перед втечею німці знищили маслозавод, цукрокомбінат, МТС та інші промислові підприємства і спалили будинки.
13 квітня 1957 року Глобине отримало статус селища міського типу.
16 грудня 1976 року Глобине було віднесено до категорії міст районного підпорядкування. Того ж року в місті було організоване міжгосподарське підприємство з виробництва яловичини, яке об’єднувало 25 колгоспів та 8 радгоспів району.
Крім того, місто активно розвивалося у сфері освіти та соціальної сфери: тут існували 2 середні та 2 неповні середні школи, музична школа, лікарня на 200 ліжок, поліклініка, 2 аптеки, 6 дитячих садків, 3 будинки культури з загальною кількістю 1050 місць, клуб, кінотеатр на 240 місць, 3 бібліотеки з фондом у 120 тисяч одиниць.
Також у місті були будинок піонерів, станції юних техніків і юних натуралістів, історико-краєзнавчий музей на громадських засадах, спортклуб, стадіон та 6 парків. У Глобиному також видавалася місцева газета “Зоря Придніпров’я”.
13 серпня 2015 року Глобинська міськрада увійшла до Глобинської міської об’єднаної територіальної громади шляхом об’єднання з Бабичівською, Борисівською, Жуківською, Опришківською і Пирогівською сільрадами Глобинського району
