“Дивне місто Миргород!”: місто-курорт оспіване Гоголем

На просторах Лівобережної України, в тіні лісів та обрамленому водами річок, розташувався один із давніх населених пунктів — Миргород. Це місто, збудоване на землях, пройнятих легендами та витканих нитками давніх історичних перипетій, яке втілює в собі багатовікову спадщину та неперевершену красу природи.

Що ховають образи минулого міста Миргород читайте в матеріалі MyPoltava.info.

Миргород, одне з давніх поселень на Лівобережній Україні, має вікову історію, що сягає XII – XIII століть, коли, за твердженням дослідників старовини, його заснували за часів Київської Русі. Припускається, що Миргород служив сторожовим пунктом на східній околиці давньоруської держави й став зручним місцем для мирних переговорів між народами й племенами, що мешкали у сусідніх землях. Ймовірно звідси й походить його назва — Миргород.

Історія Миргорода нерозривно пов’язана зі становленням українського козацтва. Ще з давніх часів він був полковим містом Миргородського козацтва. Миргородські козаки брали активну участь у боротьбі за визволення українського народу. Літературні джерела свідчать про те, що миргородці грали важливу роль у селянсько-козацькому повстанні 1638 року.

Полк Миргородських козаків славився своєю бойовою майстерністю та витривалістю під час визвольних змагань епохи Богдана Хмельницького у 1648-1654 роках.

У 1695 році миргородські козаки взяли участь у штурмі фортеці Азов, Тамані та інших укріпленнях турків, де полковник Миргородський Данило Апостол, крім інших, виявив величезну хоробрість.

У 1727 році, з відновленням гетьманства, миргородський полковник Данило Апостол був обраний гетьманом Лівобережної України. На цій почесній посаді він протримався до 1734 року. Після смерті його тіло було поховане в місті Великі Сорочинці, де він заклав Преображенську церкву.

Ця церква, яка і досі є одним з найкращих зразків культових споруд Лівобережжя початку XVIII століття, вражає своєю розкішшю декоративного оформлення фасадів у стилі українського бароко. У цьому місці зберігся унікальний дерев’яний різьблений іконостас, а саме в цій церкві у 1809 році був хрещений майбутній видатний письменник, Микола Васильович Гоголь.

Миргород був частою зупинкою для українського письменника та громадського діяча Василя Капніста, автора “Оди на рабство” та “Ябеди”.

У 1802 році Миргород став повітовим містом у складі новоутвореної Полтавської губернії.

Під час походів Наполеона Бонапарта 1812 року миргородці взяли активну участь у протистоянні з наполеонівськими військами. У цей період у Миргороді стаціонував Сіверський драгунський полк, у складі якого служив майбутній автор “Енеїди” Іван Петрович Котляревський.

У 1845 році відомий Тарас Григорович Шевченко відвідав Миргород. На перехресті, яке отримало його ім’я, встановлено пам’ятник поетові.

В кінці XIX століття через Миргород прокладено залізничну лінію Київ — Полтава.

Миргород є батьківщиною талановитих братів Рудченків, відомих письменників Івана Білика та Панаса Мирного.

У 1896 році в місті засновано художньо-промислову школу ім. Миколи Гоголя. Там працював видатний український художник та етнограф Олександр Сластьон. З 2011 року цей заклад іменується Миргородським художньо-промисловим коледжем Полтавського національного технічного університету імені Юрія Кондратюка і служить відомим центром художньої кераміки в Україні.

З моменту, коли письменник Микола Гоголь проголосив на увесь світ: “Дивне місто Миргород!”, воно стало відомим як Гоголівське. Гоголь увічнив місто своїми оповіданнями про те, як кожна жінка на вулицях Миргорода “викидала все, що їй не було потрібно”, про “дивовижну миргородську калюжу”, про “бурлаку свиню Івана Івановича, яка вкрала скаргу Івана Никифоровича в Миргородський суд”.

Уся творчість Гоголя так чи інакше пов’язана з Миргородським краєм. Не даремно повість “Тарас Бульба” була включена до збірника “Миргород”. Дослідники літературної спадщини Гоголя вважають, що одним із прототипів Тараса Бульби був полковник Миргородського козацького полку Матвій Гладкий.

У 1902 році на привокзальній площі Миргорода був встановлений бронзовий бюст письменника. З того часу головна вулиця міста називається вулицею Гоголя.

Миргород розташований на перехресті туристичних маршрутів, присвячених Гоголю. Багато шанувальників його творчості кожного року зупиняються в Миргороді по дорозі на Сорочинський ярмарок, відвідують літературно-меморіальний музей письменника у Великих Сорочинцях, а також відвідують Кибинці, де був самодіяльний театр у палаці вельможі Трощинського, а його головним режисером був батько письменника Василь Гоголь-Яновський. Тут Гоголь і закохався у театральне мистецтво, сам брав участь у виставах.

За 25 км від Миргорода розташовані Великі Сорочинці, прославлені творчістю Гоголя. Наприкінці серпня селище перетворюється на своєрідну Мекку, оскільки туди з’їжджається багато народу на Національний сорочинський ярмарок.

У Миргороді 32 роки прожив видатний класик грузинської літератури Давид Гурамішвілі. На його могилі та біля входу до літературно-меморіального музею встановлено пам’ятники поету. Миргородський музей єдиний культурологічний заклад, присвячений цьому визначному грузинському діячеві, що розташований за межами Грузії.

У 1914 році лікар Іван Зубковський був обраний головою Миргородської міської управи. У той час у місті проживало всього 8 тисяч людей, і не було водогону. Внаслідок посухи в колодязях вода закінчувалася. Тому новий голова вирішив знайти вихід з цієї ситуації та розпочав процес буріння свердловини.

22 лютого 1914 року з неї було видобуто першу воду, яка вирувала потужним фонтаном з глибини 673 метри. Ця вода була брудною, несмачною та мала неприємний запах через вміст сірководню. Проте через дефіцит чистої води люди використовували її. Після купання деякі відчували покращення самопочуття і швидше одужували від захворювань.

Згодом пішов розголос про цілющі властивості миргородської води. На це також вплинули різноманітні ярмарки, зокрема відомий Сорочинський базар, на якому люди з різних місць збиралися за водою. Після спостережень Івана Зубковського, який відзначив, що рани швидше загоюються при їх промиванні цією водою, а також рослини, поливані нею, краще ростуть, а тварини менше хворіють, він вирішив відправити проби води на дослідження.

Аналізи проводилися у Києві, Санкт-Петербурзі, Харкові та Катеринославі. Після тривалого очікування та нагадувань відповідь нарешті надійшла: вода миргородська має цілющі властивості, що не поступаються іншим відомим джерелам, а за деякими показниками навіть перевищує їх.

Після ухвалення Міської думи рішення звернутися до уряду з проханням фінансування на будівництво курорту, готелю, водолікарні та плавального басейну на суму 600 тисяч карбованців, Іван Зубковський не отримав підтримки й вирішив власними коштами організувати курорт по-миргородському, прилеглий до міської лазні.

Він створив “Тимчасові правила для хворих, що користуються лікувальними ваннами при Миргородському мінеральному джерелі”, які передбачали прийом ванн лише за рекомендацією лікаря, призначали час на одну ванну – 40 хвилин за ціною 75 копійок, а курс складався з 5-10 купелей. Також була відведена одна ванна для бідних, які не могли оплатити лікування. Після перевірки в 1916 році, миргородською водою почали лікувати хвороби шлунка та кишківника.

Після Лютневої революції 1917 року, Зубковський звернувся до Тимчасового уряду з проханням фінансування на розбудову оздоровниці, але так і не отримав відповіді. У 1918 році було відкрито приміщення водолікарні, яке стало візитівкою і символом міста. Будівлю спорудили за проєктом художника Опанаса Сластьона, який також створив емблему курорту.

Курорт почав активно розвиватися у другій половині 1920-х років. У водолікарні лікувалися такі відомі особистості, як Нестор Махно, Іван Козловський, Іван Паторжинський, Марія Литвиненко-Вольгемут. У 1922 році Іван Зубковський вперше впровадив торфо-грязелікування.

У 30-х роках були побудовані нові спальні корпуси, а також проведено роботи з благоустрою території санаторію. Завдяки цьому, у 1937 році тут лікувалося понад 11 тисяч пацієнтів. У 1939 році на курорті функціонували кімнати для вуглецевих ванн, інгаляторів, грязелікарня, відділення лікувального масажу, рентгенівський кабінет і клінічна лабораторія.

У 1976 році старе приміщення водолікарні було розібрано через ризик обвалення даху. Стіни, споруджені з очерету та глини, піддавалися впливу часу та вологості, і не витримували вагу черепиці. Їх структура поступово деформувалася, загрожуючи потенційним обваленням. Раритетну черепицю було ретельно знято з надією на її подальше відновлення, але це поки що не відбулося, навіть при активному розвитку курорту.

На сьогодні комплекс «Миргород-курорт» охоплює санаторії «Березовий гай», «Полтава», «Хорол» та «Миргород».

Миргород пов’язаний з іменами видатних діячів науки й культури. Тут часто перебував філософ і поет Григорій Сковорода. Поблизу Миргорода проживав письменник і громадський діяч Василь Капніст.

У місті також жив і творив Василь Ломиковський, український історик, етнограф, агроном, автор “Словника малоруської старовини” (1808 рік). Миргород є батьківщиною письменників — братів Панаса Мирного й Івана Рудченка. Кілька разів Тарас Шевченко відвідував Миргород, де написав відому поему “Великий льох” та інші твори.

У 60-х роках XIX століття на посаді учителя повітової школи працював відомий письменник Анатолій Свидницький, автор повісті “Люборацькі”. У місті народився і творив визначний живописець Володимир Боровиковський, автор майже 200 портретів своїх сучасників, а також працювали художники Федір Красицький і Василь Кричевський, а також скульптор Федір Балавенський.