Полтавщина, зі своїм багатовіковим історичним доробком, не лише вражає своїм різноманіттям та красою, але є неоціненним скарбом для тих, хто цікавиться культурою та архітектурою України. Полтавщина пропонує незабутню подорож у минуле та сучасність.
MyPoltava.info пропонує детальніше розглянути деякі з найвідоміших місць та архітектурних пам’яток Полтавської області.
Мабуть, одна з найкрасивіших споруд у Полтаві, яка на цей час служить обласному управлінню СБУ, була споруджена на початку XX століття для Селянського та Дворянського земельного банку, який надавав селянам довгострокові позики для придбання дворянських земель.
Архітектурний проєкт будівлі був розроблений Олександром Кобелєвим і вважається одним з найкращих зразків українського модерну. В оздобленні широко використані деталі руської архітектури, а особливу мальовничість додають багатобарвні мозаїки. Центральний вхід, розташований на зрізаному куті будівлі, оздоблений декоративним мозаїчним панно з зображенням жар-птиці та скульптурами сирен.
Під час Другої світової війни будівля зазнала певних пошкоджень, але була відновлена в 1948 році.
Тридцятиметрова водонапірна вежа з орнаментальною обробкою у верхній частині є невід’ємною частиною образу Пирятину.
Побудована у 1951 році на трасі Київ-Полтава поруч з автостанцією “Пирятин-1”. Поруч знаходилася автозаправна станція, яка в 1960-х роках стала місцем зйомок популярної кінокомедії “Королева бензоколонки” від Київської кіностудії імені Олександра Довженка. Це дозволило Пирятинській вежі стати відомою на всю країну.
На сьогодні вежа не використовується за своїм призначенням. На місці колишньої автозаправної станції тепер розташований сучасний заправний комплекс, кафе, мотель та придорожній базар. У будівлі автостанції діє кафе-музей “Королева бензоколонки”, де, за легендою, відбувалися зйомки епізодів у буфеті.
Будівля жіночого єпархіального училища прикрашає центр міста Лубни. У 1907 році Полтавський свічковий завод фінансував будівництво споруди, яка призначалася для жіночого єпархіального училища.
Проєкт цієї будівлі розробив відомий архітектор Олексій Бекетов, який вдало поєднав кілька архітектурних стилів. Училище входило до складу Синоду і належало до категорії напівзакритих навчальних закладів.
Основною аудиторією були дівчата з родин православного духовенства (священників, дияконів, псаломщиків). Найбіднішим учням, за рішенням Покровської опікунської ради, надавалася можливість отримати безкоштовну освіту. Інші, зокрема представники інших соціальних станів, мали сплачувати річну плату в розмірі від 150 до 200 карбованців.
У 1910-1911 роках в училищі навчалося 518 вихованок. Біля училища функціонувала Покровська церква, до якої також приходили місцеві мешканці.
Після революції в 1919 році тут був розміщений Лубенський учительський інститут, який підготовляв учителів початкових класів і кадри для літературно-освітніх будинків. У 1935 році його перетворили на Лубенський державний учительський інститут, де готували вчителів середніх шкіл. У 1937 році багатьох педагогів, головним чином з Києва, було репресовано й страчено.
Під час Другої світової війни німці використовували будівлю училища як концентраційний табір, де було розстріляно 19,5 тисяч військовополонених. Під час відступу німецькі війська спалили будівлю разом з іншими в центрі Лубен. Вона лишалася без ремонту до 1960 року.
Після реконструкції в 1962 році тут було відкрито інтернат для сиріт і напівсиріт. З 1980 року це стало середньою школою № 10. З 2019 року будівля отримала статус пам’ятки архітектури місцевого значення.
Читайте також: Найкрасивіші місця Полтавщини: піраміди, озера й дуби
У Миргороді функціонують сім курортів з парковими зонами та набережними річки Хорол. Сайт курортів пропонує комплекс послуг для тих, хто бажає покращити своє здоров’я. Проте це місце також ідеально підходить для тих, хто просто хоче відпочити, прогулятися, насолодитися свіжим повітрям і природою.
Окремої уваги заслуговує “Гоголівська калюжа” – невеликий ставок, розташований у самому центрі Миргорода. Він отримав свою назву за мотивами повісті Миколи Гоголя.
Музей важкої бомбардувальної авіації був створений на території колишнього військового аеродрому в Полтаві, де у радянські часи базувалася 13-та гвардійська Дніпропетровсько-Будапештська ордена Суворова важка бомбардувальна авіаційна дивізія.
Ця дивізія містила 18 далеких надзвукових ракетоносців-бомбардувальників Ту-22М3 (Backfire), 6 далеких реактивних ракетоносців-бомбардувальників Ту-16 (Badger) та іншу техніку. Після розпаду СРСР дивізію розформували. Згідно з українсько-американською Угодою про ліквідацію стратегічних ядерних озброєнь, у лютому 2006 року на полтавському військовому аеродромі був знищений останній бомбардувальник ТУ-22М3.
Для експозиції музею було збережено 2 літаки, інші експонати були привезені з інших міст. У відкритій експозиції авіаційної техніки можна побачити найбільший у світі стратегічний бомбардувальник ТУ-160 “Білий лебідь” (за класифікацією НАТО – “Блекджек”), а також єдиний в Україні літак Ту-95МС (за класифікацією НАТО – “Ведмідь”). Серед інших експонатів: літаки Ту-22М3, Ту-22, Ту-16, Ту-134УБЛ, Су-15, Ан-2, а також гвинтокрили: Мі-8 та Мі-2.
13 залів в експозиційному приміщенні розповідають про історію та світове значення важкої бомбардувальної авіації.
Гранітна скеля на узбережжі Дніпра у місті Кременчук відзначена як геологічна пам’ятка природи та є старовинним геодезичним знаком.
До середини XX століття вона використовувалася як репер — знак, що встановлює точку земної поверхні, висота якої відносно вихідної рівнини визначена шляхом нівелювання.
Скеля є виходом сірих біотит-плагіоклазових магматитів віку 2,5-3 мільярдів років. Також її відомо як гранітний реєстр.
На цій скелі, що виступає на 5-6 метрів над рівнем річки, відзначено позначки найвищих рівнів води під час повеней на Дніпрі, починаючи з XVIII століття. Повені відбулися у 1789, 1820, 1845, 1877, 1888, 1889, 1895 та 1945 роках.
З 1970 року гранітний репер має статус пам’ятки природи місцевого значення.
Читайте також: Підгорецький замок: як добратися до локації та що подивитися по дорозі
Тріумфальна арка у селищі Диканька — це одна з видатних пам’яток архітектури ансамблю садиби Кочубеїв. Вона була побудована у 1820 році на честь приїзду та перебування в містечку царя Олександра I. Її зовнішній вигляд нагадує традиційну римську тріумфальну арку.
Ця арка єдина у своєму роді спорудження на теренах сучасної України, яка відзначає перемогу над військом Наполеона у Французько-російській війні 1812 року.
У серпні 1944 року спеціальна комісія склала акт технічного стану споруди, у якому Тріумфальну арку схарактеризувати як занедбану та таку, що потребує негайного ремонту. У червні 1945 року був розроблений проєкт реставрації, проте далі справа не продовжувалася, і арка продовжувала руйнуватися.
У 1953 році депутати місцевої ради прийняли рішення про розбирання пам’ятки. Цю ідею вдалося вчасно зупинити. У першій половині 1954 року був розроблений новий проєкт реставрації арки. Щойно цей документ був затверджений, Полтавська науково-реставраційна майстерня розпочала виконання робіт.
На жаль, під час ремонту було втрачено бронзові барельєфи, які спочатку прикрашали пам’ятник.
У 2008 році інститут “Укрпроектреставрація” підготував нову проєктно-кошторисну документацію для виконання відновлювальних робіт. Однак і цього разу не вдалося відновити бронзові барельєфи, оскільки навіть їхні зображення не збереглося.
Зі всієї садиби Кочубеїв до наших днів дійшли тільки Тріумфальна арка та Кочубеївські дуби.
У 1857 році у селі Велика Круча народився відомий історик та етнограф Олекса Стороженко. Його родина володіла місцевими землями й поселеннями, і вони жили у самому селі Велика Круча. Їхній маєток складався з житлового будинку, господарських споруд, стайні, а навколо цих будівель розкинулися фруктовий сад і господарський двір.
У 1911 році на своїй землі родина збудувала вежу. Проте після 1930 року всі будівлі цього маєтку були зруйновані, і вціліла лише вежа, яка залишилась єдиним нагадуванням про колишню садибу. У 1993 році місцевий підприємець створив на основі башти Стороженко у Великій Кручі першу в Україні приватну пивоварню з рестораном і комплексом відпочинку.
Башта Стороженко є цегляною будівлею з висотою приблизно 10 метрів. Її фасад прикрашений декоративним оздобленням зі світлої цегли. Башта складається з двох поверхів. У нижній частині будівлі вікна мають прямокутну форму, а у верхньому поверсі вони круглі. Дах покритий металочерепицею.
Нині всередині цієї чудової башти розташований невеликий бенкетний зал ресторану. Навколо цієї незвичайної споруди розташовані автомобільний кемпінг, кафе і ландшафтний парк.
Національний музей-заповідник українського гончарства було засновано в Опішні у 1986 році. Це давнє селище відоме як найбільший центр майстрів кераміки, вважається гончарною столицею України.
В експозиції просто неба представлені унікальні авторські роботи опішнянських гончарів, серед яких є лауреати премії Тараса Шевченка, а також майстри з інших регіонів, які беруть участь у річних фестивалях монументальної керамічної скульптури.
У виставковому залі представлені особливо цінні експонати та велика колекція книг про гончарство. Кожен відвідувач отримує у подарунок свисток. Також можлива попередня домовленість про зустріч із майстром, який продемонструє мистецтво роботи на гончарному колесі.
Читайте також: Радіоміни: історія застосування у Києві та Харкові
Ярмарок у селі Великі Сорочинці відомий ще з XIX століття і став особливо популярним завдяки творам Миколи Гоголя.
У період з кінця XIX до початку XX століття ярмарок у селі проводився п’ять разів на рік. Хоча він був припинений у 20-х роках XX століття, але в 1966 році відродився. Нині Національний Сорочинський ярмарок щорічно збирає представників різних виробничих підприємств з усієї України, які пропонують відвідувачам свої товари.
Ярмарок проходить у передостанній тиждень серпня кожного року. Протягом решти часу можна відвідати територію Сорочинського ярмарку з макетами хат, вітряків та інших традиційних дерев’яних споруд.
[…] Читайте також: Від Полтави до Миргорода: пам’ятки та визначні місця П… […]