Історія Полтавської області — це багатовікова культурна спадщина, яка знаходиться в самому серці України. Заснована на давніх традиціях та великих історичних подіях, край розвивався як центр промислового виробництва та сільського господарства.
Від зачатків козацької епохи до сучасних досягнень у нафтовій, газовій та інших галузях промисловості, історія Полтавщини свідчить про постійний розвиток та важливу роль регіону в історії України.
MyPoltava.info розказує вам, чому Полтавщина є унікальним археологічним, культурним та економічним краєм, який варто вивчати.
Освоєння території, що нині відома як Полтавщина, має глибокі історичні коріння, що налічують тисячоліття. Початки заселення тут належать до пізнього палеоліту, коли місцеве населення вже майстерно володіло обробкою каменю для виготовлення знарядь праці.
У період стародавнього кам’яного віку, а також на початку нашої ери, Полтавщина входила до земель розселення стародавніх східнослов’янських племен. Знахідки археологічних досліджень свідчать про наявність їхніх поселень та матеріальної культури. Однак також зустрічаються сліди перебування неслов’янських народів.
З часів Київської Русі територія Полтавщини входила до складу Переяславської землі, заселеної племенами сіверян і полян. Будівництво фортець, яке розпочалося за часів великого князя Володимира Святославовича, сприяло утворенню Посульської оборонної лінії. В давньоруських літописах XI-XIII століть згадуються такі міста, як Хорол, Говтва, Лубни, Пісочин, Пирятин та інші, що існували як укріплені поселення. Полтава перші згадки зустрічає під назвою Лтава у 1173 році за нашим сучасним календарем.
Монголо-татарська навала у XIII столітті спричинила перерву в економічному і культурному розвитку Переяславщини та інших земель. Ймовірно, під час цієї навали була зруйнована і Полтава, оскільки історичні джерела на тривалий час не згадують про це місто.
У XIV-XVI століттях територія Полтавщини перебувала під владою литовських феодалів, а пізніше, після Люблінської унії 1569 року, — польських. На той час на карті України, складеній французьким інженером Бопланом у другій половині XVI століття, в межах сучасної Полтавщини було позначено понад 300 поселень, включаючи міста, слободи та села. Це свідчить про значне заселення цієї території в той період.
Жорстока експлуатація та національне гноблення спонукали місцеве населення до активного опору. Найбільш активні частини селянства вирушали за межі польських володінь, створюючи Запорозьку Січ і беручи участь у виступах проти своїх гнобителів. Такі повстання, як Тараса Трясила (1630 р.), Павла Павлюка (1637 р.) та Якова Острянина (1638 р.), стали важливими подіями у боротьбі проти польської шляхти на Полтавщині.
Читайте також: Тут мешкає історія: сім старовинних будівель Харкова
Під час Визвольної козацької війни, яка була очолена Богданом Хмельницьким, Полтавщина не була головною ареною бойових подій. Проте на початковому етапі війни, у травні 1648 року, козацькі загони на теренах Полтавщини, розгромивши польські війська, визволили Переяслав та, пізніше, Лубни. Протягом наступних років Полтавщина стала одним з головних регіонів Лівобережної України, який забезпечував резерви та постачання, такі як продовольство та порох, для козаків Богдана Хмельницького.
Під час Визвольної війни на території Полтавщини почали формуватися військові та адміністративні органи управління. На заклик Богдана Хмельницького з 1648 року почали утворюватися адміністративно-політичні та судові органи влади. Так, на теренах Полтавщини було створено сім полків: Переяславський, Кропивенський (Іркліївський), Прилуцький, Лубенський, Миргородський, Гадяцький (Зіньківський) та Полтавський. У 1763 році в межах цих полків було також введено поділ на повіти.
Після Переяславської угоди 1654 року на Полтавщині відбулися значні зміни у власності землевласників, від монастирів до української шляхти та козацької старшини, які отримали значні володіння. Багато маєтків, які раніше належали магнатам, перейшли до влади одного з прибічників Івана Виговського — Юрія Немирича. Це призвело до перерозподілу власності й зростання ваги козацької старшини, особливо в полкових містах, де значущість зросла після військових подій.
Міста, такі як Переяслав, Лубни, Гадяч та Полтава, стали важливими торговими центрами, що сприяло їхньому швидкому розвитку. Вони отримали значні територіальні прирости, підсилили фортечні споруди.
Наприклад, у Полтаві під час цього періоду розпочалося будівництво Хрестовоздвиженського монастиря (1650 р.) та першого мосту через річку Ворсклу (1650 р.). Більшість підземних ходів, які входили до системи укріплень полкового міста, також були споруджені у другій половині XVII століття.
Визвольна війна українського народу 1648-1654 років суттєво вплинула на подальший розвиток краю. Значне козацьке переселення на південно-східну частину краю привело до появи нових повітів, таких як Кременчуцький, Хорольський, Миргородський, Зіньківський, Кобеляцький.
Попри руйнування та спустошення війною, друга половина XVII століття стала періодом швидкого розвитку сільського господарства, ремесел та промисловості.
Читатйте також: Як німців на Запоріжжі з Хортиці виселяли
Імперська політика російських царів сприяла тому, що на Лівобережній Україні, включаючи Полтавщину, на початку XVIII століття з’явилися великі маєтки російських дворян. У 1775 році указом царя козацька старшина була фактично зрівняна в правах з дворянством, що сприяло подальшій централізації держави.
Після ліквідації полків у 1782 році окремі частини території Полтавщини входили спочатку до різних намісництв та губерній, таких як Київське, Чернігівське, Катеринославське та Новоросійське. У 1801 році вони увійшли до Малоросійського генерал-губернаторства.
У 1802 році була створена Полтавська губернія за указом Сенату від 27 лютого. Перші 10 повітів включали Гадяцький, Золотоніський, Кременчуцький, Лубенський, Переяславський, Пирятинський, Полтавський, Прилуцький, Роменський та Хорольський. Додатково у тому ж році були створені ще два повіти: Костянтиноградський та Миргородський, а в 1803 році ще три: Зіньківський, Кобеляцький та Лохвицький. Таким чином, до складу Полтавської губернії входило 15 повітів загальною площею понад 43 тисячі квадратних верст. Цей адміністративно-територіальний поділ існував до 1917 року. На момент створення губернії на історичній Полтавщині проживало 1 343 029 чоловік.
З отриманням статусу губернського міста Полтава швидко почала активно забудовуватися. В центральній частині міста з’явилися будівлі такі як губернаторський та віцегубернаторський палаци, будинок дворянського зібрання, поліцейське управління, міська Дума, та будинок кадетського корпусу. Повітові центри губернії також отримували нові, сучасні архітектурні споруди, включаючи Миргород, Лубни, Переяслав, Пирятин та Ромни.
У другій половині XIX століття на Полтавщині спостерігалися позитивні зрушення, пов’язані з переходом від мануфактурного до промислового виробництва. З будівництвом залізниць, яке розпочалося у 1869 році, почали виникати нові промислові підприємства, а торгівля почала розширюватися. Кількість підприємств на Полтавщині на зламі XIX-XX століть зросла до 841, і кількість робітників досягла 9211 осіб. Понад 77 тисяч осіб працювали у ремісничому виробництві та промислах.
Під час Першої світової війни становище населення на Полтавщині погіршилося, що призвело до активної участі у революції 1917-1921 років. Після Лютневої революції у 1917 році на губернському рівні з’явилися ради та органи Тимчасового Уряду, а Українська Центральна Рада отримала значну підтримку населення.
Вступ німецьких військ на Полтавщину у 1918 році, після періоду хаосу та більшовицького терору, сприймався населенням як надія на стабільність та правопорядок. Проте незадовільна земельна політика гетьманського уряду спричинила розчарування. Попри це, політична та військова стабілізація допомогла підняти національну свідомість та підвищити національно-культурне життя. На Полтавщині з’явилися освітні та культурно-просвітницькі інституції, такі як Полтавський університет та історичний архів, що сприяло національному державотворенню.
У грудні 1919 року на всій території Полтавщини була встановлена радянська влада. У 1927 році державні та кооперативні підприємства Полтавщини змогли виробити лише 93,5% промислової продукції довоєнного рівня, і то лише при певному відступі від головних ленінських принципів.
Процеси індустріалізації та колективізації пройшли й на Полтавщині в умовах терору та репресій. Наприклад, занесення сіл на “чорні дошки” у 30-х роках призвело до жорстоких наслідків для селянства. Такі села, як Лютенька Гадяцького району, Кам’яні Потоки Кременчуцького району, Попівка Миргородського району, фактично були приречені на вимирання.
Голодомор 1932-1933 років і репресії також спричинили великі людські втрати на Полтавщині, оцінювані дослідниками на мільйони смертей.
У 1923-1937 роках на території Полтавщини було проведено кілька адміністративних реформ, остання з яких призвела до створення Полтавської області 22 вересня 1937 року.
Полтавщина зазнала величезних матеріальних та людських втрат під час Другої світової війни. Попри окупацію, місцеве населення не припинило боротьбу проти нацистів. На території області діяло багато партизанських загонів і груп, а також підпільні та патріотичні організації, які вели активну боротьбу проти окупантів.
Війна та окупація призвели до величезних збитків у сільському господарстві та промисловості, руйнування житлового фонду у містах, а також знищення закладів медицини, освіти та культури. Утримання полонених у таборах та каторжних робіт у Німеччині також стало значним обтяженням для місцевого населення.
Полтавщина зазнала значних руйнувань та втрат, зокрема під час спалення населених пунктів, масового вивезення громадян на примусові роботи та утримання полонених у таборах.
Читайте також: Житомирщина та Бальзак: заборонений роман письменника та 444 листи кохання
У період відбудови після Другої світової війни (1945-50 рр.), Полтавщина створила нову матеріальну базу, яка сприяла подальшому розвитку промисловості, транспорту та сільського господарства. Промислове виробництво області досягло понад 80% довоєнного рівня, а механізація сільськогосподарських робіт значно перевищила попередній рівень.
У цей період було проведено реконструкцію та розширення старих підприємств, таких як паровозоремонтний і турбомеханічний заводи у Полтаві, завод шляхових машин у Кременчуці, завод “Комунар” у Лубнах, прядильна фабрика у Полтаві, і цукровий комбінат у Лохвиці.
Протягом 50-70-х років проводилися зміни у структурі адміністративно-територіального устрою області, і її поділяли на 25 сільських районів.
У 80-ті роки на Полтавщині відбувався швидкий розвиток промислових галузей, таких як нафтогазова, нафтопереробна, хімічна, гірничорудна, автомобільна, електротехнічна та текстильна промисловість.
Полтавська область сьогодні є важливим центром індустріально-аграрного виробництва в Україні. Область спеціалізується на видобутку нафти і газу, залізної руди, а також на переробці нафти. Крім того, в області виробляються вантажні автомобілі та залізничні вагони.
[…] Читайте також: Історія Полтавщини: від давніх часів до сучасності […]