На кордоні з Диким полем: історія Полтавської фортеці

Полтавська фортеця, яка століттями оберігала українську душу від загроз та небезпек, стала символом відваги та мужності нашого народу. Її відродження з попелу нагадує нам про те величне минуле, коли героїчні подвиги та самопожертви наших предків проникали в кожен камінь фортеці.

Історію Полтавської фортеці читайте в матеріалі MyPoltava.info

Фортеця виникла завдяки ініціативі коронного гетьмана Станіслава Жолкевського на кордоні з Диким Полем, на руїнах того, що ще на початку другого тисячоліття було однією з фортець-оберегів східних кордонів княжої Русі, а за тисячоліття до того служило місцем постійної стоянки їхнім пращурам-скіфам.

Спочатку невелика відроджена Полтавська фортеця, збудована за зразком 1608 року, розташовувалась на самому краю виступаючого на південний схід мису між Мазурівським та Панянським ярами у дельті річок Полтавка та Ворскла.

Обгороджена земляним валом та водним ровом з напільного боку, фортеця мала один недолік — відсутність джерела питної води всередині своїх меж.

Це привело до значного розширення фортеці у 1640-х роках за ініціативи коронного гетьмана Станіслава Конецпольського з метою включення в оборонний периметр джерела Полтавки, джерела якої губились серед хащів Мазурівського яру. У результаті реконструкції старий периметр став цитаделлю, що отримала додаткову лінію оборони за допомогою нових фортифікаційних укріплень з напільного боку.

Початок визвольної війни українського народу у 1648 році, крім значних руйнувань, показав, що існуючі оборонні споруди у Полтаві не відповідали викликам часу. Навіть інновації, проведені полтавським полковником Мартином Пушкарем, який облаштував підковоподібний бастіон на мисі (сучасна Біла альтанка), не змогли врятувати фортецю від повного знищення військами гетьмана Івана Виговського.

Читайте також: Набережна, парки, річковий вокзал: що подивитися та відвідати в Кременчуці на Полтавщині

Фортеця, яка була відновлена та значно розширена у другій половині XVII століття, отримала ще один оборонний валово-ровний ярус бастіонного типу по зовнішньому периметру. Цей ярус пролягав між Бойковим та Кобищанським ярами.

Фортеця мала п’ять в’їзних брам, сторожові дерев’яні вежі та власний став з питною водою на випадок облоги. Однак, наземні дерев’яні споруди вже не відповідали технічним характеристикам тогочасної зброї, і під час Північної війни Полтавська фортеця була майже повністю зруйнована.

Питання відновлення фортеці вирішили лише у 1724 році, відправивши військового інженера Олександра Клапьє де Колонга для здійснення ремонтно-відновлювальних робіт. Клапьє де Колонг, можливо, з метою зниження собівартості або для відповідності вимогам часу, послабив фортечний захист, знищивши горнверки з равелінами перед полтавськими в’їзними брамами.

Він також замінив північний чотирикутний та східний підковоподібний бастіони на п’ятикутні, відмовившись від ремонту восьми вцілілих веж та ліквідував оборонні лінії всередині міського периметра. Ці роботи тривали шість років.

Завершена в 1730 році реконструкція фортеці фактично стала останньою. Згідно з генеральним планом забудови губернського архітектора Михайла Амвросимова, в 1805 році були прокладені нові вулиці через вали та рови, а через шість років деякі з них були засипані, аби створити міські бульвари.

У 2009 році на мисі пагорба, як нагадування про історію міста, була відтворена Подільська вежа з дерева за проєктом архітекторів Валерія та Костянтина Тригубових.

Читайте також: Біла альтанка: улюблене місце полтавців та візитна картка міста

Це стало символічним доповненням до Білої альтанки та Успенського собору, як трьох основних символів історії та культури Полтави.