Маленька архітектурна пам’ятка старої Полтави слугує нагадуванням про давні часи, коли місто було схоже на сад, що розцвітає навесні в ароматі квітучих яблунь, вишень і груш. Ці домівки-садиби, з їхнім спокійним та ритмічним життям, наповненим тишею, втілюють в собі дух минулих епох.
Стіни цієї пам’ятки пережили важкий двохсотрічний шлях разом зі своїми господарями, але залишилися в тіні їхньої слави, мовчазно спостерігаючи за розвитком Полтави.
Про будинок з медальйонами читайте в матеріалі MyPoltava.info.
У початку ХІХ століття, місто Полтава, відтворюючи моду Європи, почало звертати увагу на вишуканість у стилі класицизму, особливо це стосувалося будинків полтавців, які дбали про свій вигляд. Власники маєтків, борючись за титул найвишуканішої будівлі міста, замовляли архітекторам найвразливіші проєкти для своїх резиденцій, бо їхні оселі були своєрідною візитівкою родини та показником її статусу.
Розташована поруч зі Спаською церквою в історичному центрі міста, розкішна будівля підіймала її власників до рангу полтавської еліти. Хоча немає перевірених документів про перших власників земельної ділянки ліворуч від церкви, чи вони справді стали творцями цієї видатної споруди на перехресті вулиць Спаської та Соборної.
Через відсутність архівних документів, що стосуються міської архітектури та благоустрою, про цю класичну одноповерхову будівлю з великим медальйоном на фасаді існує багато легенд та міфів, а не історичних фактів.
Велика кількість розмов про її походження та призначення ґрунтується на візуальних асоціаціях, таких як зображення ножиць у розетці, що призвело до різних припущень: деякі вважають, що це пов’язано з професією господаря (наприклад, кравцем), інші шукають загадковий сенс у приналежності до таємної організації, схожої на масонську (оскільки ножиці асоціюються з храмом Соломона).
Читайте також: На кордоні з Диким полем: історія Полтавської фортеці
Так само, за завісою таємниці залишаються підстави, які в 1837 році призводять до того, що садиба потрапляє у власність одного з членів видатної полтавської родини Беляєвих, який також стверджує своє право на авторство однієї з найдавніших архітектурних пам’яток Полтави.
Однак в сучасних документах міста дата побудови будівлі вказана досить умовно — середина XIX століття. Протягом приблизно півстоліття садиба перебувала у власності родини Беляєвих.
Пізніше, з’являться нові власники. У період міжвоєнного часу, в будинку з медальйоном з’явиться новий відомий власник — відомий полтавський художник і викладач місцевого Інституту сільськогосподарського будівництва та Обласного будинку народної творчості, Соломон Розенбаум.
Саме тут, на власному подвір’ї, під час трагічних подій осені 1941 року, відомий митець, чий творчий доробок Радянська влада відкинула, не зміг евакуюватися без нього, знайшов свою смерть від рук нацистських загарбників.
Зміна епох, прихід нових власників. І знову серед них з’являється видатна особистість — на деякий час ці стіни стають домом для Альберта Штахмана, викладача фізичного виховання Полтавського національного технічного університету та голови обласної федерації важкої атлетики.
З настанням незалежності України у 1991 році та присвоєнням будинку з медальйонами статусу пам’ятки архітектури місцевого значення, почалися складні часи для цієї споруди — дії власника, попри накладені обмеження, протягом трьох десятиліть майже привели її до занедбаності, аж до майже руйнування.
Читайте також: Готель “Гранд” Гінсбурга в Полтаві: розкіш XIX століття
Проте на початку 2020-х років влада та суд втрутилися у цю справу, наділяючи історичний об’єкт новими можливостями на порятунок.
Складнопрофільний кутовий периметр споруди визначений численними анахронічними додатками з більш пізніх періодів, які були зведені без урахування історико-культурної цінності об’єкта. Вони мають характерний пізньокласичний стиль і виконані з використанням великих розеток, або медальйонів, що є основною архітектурною особливістю, серед усього розмаїття використаних методик.
Унікальний стиль тинькованих фасадів сформований завдяки специфічному методу обробки, який використовує розбивку на дзеркала за допомогою широких рустованих та пілястрами ширинкових стовпів. Вони доповнені профільованими відливами, де домінантною є замковий камінь та коробові брівки на імпостах.
Чотири ризаліти з арковим завершенням люнетів над трикутними сандриками та складним малюнком витончених ліній тимпана в профільованих архівольтах відзначені великими розетками рослинного орнаменту з символічними зображеннями ножиць, які іменуються «медальйонами».