У Полтаві існують будинки, які мають понад дві сотні років історії.
Колись їх стіни прислуховувалися до різноманітних родинних історій, а вікна свідчили й пам’ятали обличчя безлічі прохожих і ключові історичні події: розширення міста, пожежі, війни, голодомор — тут можна було б зняти не один історичний фільм.
В матеріалі MyPoltava.info читайте про цікаві будинки Полтави, кожен з яких має свою власну “біографію”.
У 1890 році на Кузнецькій вулиці, яка тепер відома як вулиця Юліана Матвійчука, 40, в Полтаві був збудований один із перших прибуткових будинків, власністю присяжного повіреного Перцовича. Кожна кімната в цьому будинку була просторою і призначалася для заможних орендарів. Усі квартири мали дві частини: житлову та службову. Приміщення для проживання та побутові зони мали виходи у внутрішні коридори, тоді як кімнати службової частини були сполучені між собою.
Згідно з легендою, у 1906 році незвичайна архітектура будівлі привернула увагу іншої цікавої постаті. В одну дощову осінню ніч дивний чоловік, повністю прихований від голови до п’ят у плащі, орендував квартиру на найвищому поверсі. Після цього він практично не залишав своєї кімнати, лише іноді висилав мовчазного слугу з повідомленнями в місто.
Жителі будинку неохоче звертали увагу на загадкового сусіда. Ймовірно, через цей страх, або, можливо, через об’єктивні обставини, по місту розходилися чутки про нового мешканця цього прибуткового будинку. Дехто стверджував, що коні біля “замку Річарда” безпричинно шаліли, реагуючи на щось та відмовляючись рухатися.
А в самому будинку траплялися нещасні випадки з мешканцями. Однак насправді найбільший страх серед полтавців викликали ворони, які, з якихось невідомих причин, полюбили дах цієї споруди.
Вважалося, що за всіма неприємностями стоїть таємничий незнайомець, якого місцеві мешканці називали чаклуном або чорнокнижником. Ця ситуація тривала до тих пір, поки одного пізнього осіннього вечора слуга дивного мешканця вибіг з будинку в пошуках лікаря.
Долаючи страх, кілька членів персоналу заглянули до кімнати загадкового незнайомця і стали свідками жахливого зриву: сивий чоловік мучився на ліжку в передсмертних муках.
Здалося, що смерть відмовляється брати його. Лікар не зміг нічим допомогти. І тільки стара покоївка зрозуміла, як вирішити цю ситуацію: вона відчинила вікно. У кімнату раптово проникло свіже, холодне повітря, а також люті крики ворон.
Чоловік полегшено видохнув і застиг у неприродній позі. Звичайно, це лише легенда. Але деякі й досі спостерігають, як зграя ворон часто збирається над дахом будинку.
Наразі в будинку проживають люди. Виглядає він занедбано, але все ж дуже привабливо.
У 1906 році підрядник Наум Бахмутський взявся за спорудження архітектурного шедевра — Селянського банку, який сьогодні функціонує як будинок Управління СБУ.
На будівництво було виділено певну суму, включаючи оплату за роботу. Підрядник повинен був розпорядитися цими коштами й зберегти певну суму як оплату за свою працю. Однак Бахмутському вистачило не лише на будівництво банку, але і на побудову будинку для своєї коханої. За власні кошти він збудував розкішний особняк та навіть найняв туди прислугу.
У будинку було 13 кімнат загальною площею майже 300 квадратних метрів.
Проте під час громадянської війни Наум залишив Полтаву та емігрував до Франції. Будинок був націоналізований радянською владою. Протягом років тут розміщувалися церква, РАЦС, штаб німецьких окупантів, а потім і комунальні квартири.
Часом спадкоємці Бахмутського зацікавилися будинком і приїхали з Франції, щоб його оглянути. Проте, побачивши його стан, вони залишили його місцевим жителям.
Існує легенда, яка розповідає, що після від’їзду Наума його кохана залишилася проживати у будинку. Поширювалися чутка, що Бахмутський намагався забрати її з собою, але не зміг знайти способу зв’язатися з жінкою. Згідно з легендою, він дізнався, що її заточили у підвалах нового будинку, де й зараз лежать її кістки. Душа жінки, за легендою, досі чекає на Наума в цій оселі, яка залишається пусткою і все більше руйнується.
На сьогодні будинок є пам’яткою місцевого значення, але перебуває в занедбаному стані.
Читайте також: ТОП-5 речей, які необхідно зробити в Полтавській області
На місці, де тепер розташований Селянський банк, у 1900 році стояв будинок відомого полтавця Петра Павловича Старицького. Петро Павлович був відомою постаттю, працював на Кавказькій залізниці та був головою повітової земської управи у Полтаві. Помер він у 1902 році, а до 1903 року у цьому будинку з сім’єю проживав видатний письменник Володимир Короленко. Після смерті Старицького будинок протягом деякого часу мешкали держслужбовці.
Будинок Селянського банку з’явився вже у 1909 році. Спочатку він був фінансовим центром, а зараз є однією з місцевих пам’яток.
На даху споруди помітні міфічні диво-птахи: Гамаюн, Сірін і Алконост. Гамаюн — віщий птах, а Сірін згідно зі слов’янською міфологією приносить щастя і відганяє печаль. Алконост, за легендами, принесе щастя тому, хто почує її спів.
На будівлі помітний старий герб Полтавської губернії, який використовувався з 1878 по 1918 рік. Відзначимо, що це один із небагатьох збережених малюнків герба.
Зараз будівля є місцем розташування Служби безпеки України. Остання реставрація проводилася у 2010-х роках.
На вулиці Пилипа Орлика, 7, розташований найстаріший будинок міста Полтави. Хоча точної дати його побудови ніхто не знає, на плані міста від 1805 року він вже відзначений. Про перших власників та долю будинку мало відомо, окрім прізвища, яке пов’язане з генеральшею Саластельниковою. Проте доля цієї родини, а також будинку, залишається загадковою і невідомою.
Наразі цей дерев’яний будинок, який виглядає майже як кам’яний, наповнений історіями. В ньому знову живуть люди.
Недалеко від будинку генеральші стоїть житловий будинок, який побудували у 1805 році за легендою на замовлення російського поета та громадського діяча Василя Капніста. Василь Капніст був відомим у Полтаві як генеральний суддя, директор народних училищ і полтавський губернський маршал дворянства.
У будинку, який належав Капністу, тепер розміщується літературно-меморіальний музей Івану Котляревського. Відомо, що саме тут Капніст з дружиною та дітьми мешкав у Полтаві, хоча точність цієї інформації залишається предметом обговорення.
Навколо цього будинку існує чимало легенд, пов’язаних з іменами людей, які колись мешкали у ньому.
Одна з таких легенд пов’язана з ім’ям Василя Капніста. Згідно з цією легендою, між 1805 та 1809 роками для зимового перебування він збудував цей особняк. Проте жодних документальних доказів цього, окрім спогадів віддалених нащадків, не існує.
У спогадах доньки Василя, Софії Капніст, згадується, що на зиму вона разом з батьками переїздила до Полтави. Особливо вона згадує зимові розваги та вертеп. Однак, ці спогади не є достатнім доказом для підтвердження легенди про будівництво особняка.
Читайте також: Тут урочисто розрізали останній в Україні Ту-22М3: як виник Музей важкої бомбардувальної авіації у Полтаві
У 1912 році київський архітектор Альшин побудував для сім’ї Болюбашів будинок, який став прикрасою не лише Спаської площі, а й всієї Полтави.
Проте сім’ї Болюбашів не довелося довго насолоджуватися своїм новим житлом. Після вибуху Першої світової війни вони передали будинок під офіцерський шпиталь. Після 1917 року згадки про Болюбашів обмежуються кількома фрагментарними згадками. Відомо, що 12 січня 1918 року Володимира Болюбаша заарештували ЧК.
Того ж року сім’я залишила Полтаву та переїхала на Тернопільщину. Там, в окупованій Польщею Україні, у 1927 році помер Володимир Болюбаш.
Після націоналізації радянською владою будівлю використовували різні установи. Пізніше тут розміщувався Художній музей, а потім комерційний банк “Біг-Енергія”. На сьогодні будівля належить Віктору Бажану, який придбав її у 2019 році.
