Храм науки та культури, який відродився з попелу війни як Фенікс, символізує тріумф творчості над руйнівними наслідками війни. Він став скарбницею збереженої пам’яті Полтавщини, не зважаючи на століття руйнівних ударів московської окупації.
Цей величний громадський проєкт є яскравим втіленням рівня добробуту та заможності полтавського товариства. Він є важливим символом для міста і слугує пам’ятником для майбутніх поколінь, які зможуть ознайомитися з його історією та значенням.
Про Земську бібліотеку Полтави читайте в матеріалі MyPoltava.info.
Полтавська громада завжди славилася своїми амбітними проєктами. Місцеві жителі не шкодували грошей, щоб підкреслити високий статус свого міста. Ця традиція, ймовірно, зародилася ще на початку XIX століття, коли був реалізований вражаючий проєкт Круглої площі.
Полтавське Земство, як головний орган місцевого самоврядування та найзаможніша адміністративна структура, просто не могло собі дозволити економити на своєму іміджі. Так, наприкінці XIX століття з’явилися два величезних проєкти — бібліотеки-музею та управи.
Пріоритетним завданням було будівництво бібліотечної споруди, яка була важливішою для суспільства. Це дозволило перемістити наявні фонди кімнати-бібліотеки Зозуліна, яка існувала при Дворянському зібранні з 1830 по 1866 роки, а також читальні агронома Павла Дубровського (заснована в 1892 році в будинку пані Кандиби).
У проєкті було залучено Олексія Зинов’єва, члена комітету полтавської громадської бібліотеки, створеної 17 січня 1895 року.
Власна будівля, розташована у кварталі від будинку пані Кандиби, прийняла своїх постояльців з півторамісячною затримкою, 20 серпня, після того, як строк договору оренди з пані Кандибою сплив 1 липня 1901 року. Після офіційного відкриття 1 жовтня того ж року будівля стала притулком для земської бібліотеки та музею на майже три десятиліття.
Перша світова війна, падіння царського дому Романових та відновлення українського суверенітету в 1918 році розширили функції полтавського культурного центру. Під цим дахом знайшли притулок Музей українського мистецтва та Центральна наукова бібліотека.
Однак у 1929 році більшовики знайшли гроші на ремонт споруди й перевели музей до будівлі Земства, а бібліотеку — до колишнього Земельного банку.
Бібліотечну будівлю на вулиці Гоголя декілька років ремонтували, внаслідок чого вона втратила свої первісні риси, такі як купол на оригінальному потріку-барабані з круглими світловими вікнами. Замість цього, радянські архітектори додали надбудову, щоб пристосувати будівлю для потреб кооперативного училища, яке розпочало свою діяльність в 1930-х роках.
Вогняний смерч, який пронісся українською землею від краю до краю протягом 1939-1945 років внаслідок дій двох тоталітарних режимів — Москви та Берліна, залишив свій слід і на будівлі по вулиці Гоголя 24, спалюючи її до основи в 1943 році.
У порівнянні з іншими містами, які втратили свої архітектурні пам’ятки одну за одною під безжальною рукою радянських “реконструкцій”, Полтава продовжила своє історичне спадщинарство.
У 1954 році завдяки архітектору В’ячеславу Крачмару надбудова 1930-х років була демонтована, а над кутом-напівротондою знову з’явився купол, хоча не такий вишуканий, але стилістично близький до первісного.
Після завершення будівельних робіт приміщення колишньої Земської бібліотеки зайняв Полтавський відділ Державного архіву України, який і донині має тут своє місце.
У 2020 році будівлі надано офіційний статус пам’ятки архітектури.
