Історія полтавської “Ворскли” наближається до семидесятиріччя. Що потрібно знати про футбольний клуб, які випробовування пройшла команда, як занепадала та як перероджувалася читайте в матеріалі MyPoltava.info.
У 1955 році в Полтаві була створена команда під назвою “Колгоспник”, яка представляла Полтавщину і спортивне товариство “Колос”. Серед запрошених гравців з місцевих футбольних колективів було небагато, але серед них виділявся страж воріт Станіслав Басюк. На посаду першого тренера команди було призначено Костянтина Скрипченка, колишнього воротаря “Динамо” (Київ) та “Сталі” (Донецьк).
У перші два роки (1955—1956) “Колгоспник” брав участь у чемпіонаті України серед колективів фізкультурних спортивних товариств і вже у 1956 році виграв Кубок УРСР, перемігши у фіналі команду “Машинобудівник”. Такий успіх спонукав керівництво до того, щоб змусити включити “Колгоспник” до всесоюзних змагань у класі “Б”.
У 1957 році “Колгоспник” отримав право виступати у класі “Б” і провів у цьому класі 11 наступних сезонів. Перший сезон у класі “Б” команда завершила на 7-му місці. У цьому році в команді дебютував нападник Євген Золотухін, який став найкращим бомбардиром клубу у 1959, 1960 та 1961 роках (всього 38 голів у лізі).
Проте після закінчення сезону головний тренер Йосип Лівшиц покинув команду, і разом з ним пішло декілька ключових гравців. Це призвело до того, що наступного року команда опустилася на 14-те місце у чемпіонаті. У 1962 році Золотухін покинув клуб, але до “Колгоспника” повернувся відомий воротар Станіслав Басюк, який починав кар’єру у Полтаві у 1957 році й пізніше виступав за різні команди, такі як СКВО (Львів), ЦСКА (Москва) і “Трудові резерви” з Луганська (теперішня “Зоря”).
У 1965 році команда змінила назву на “Колос” і виступала під таким іменем до 1968 року, коли її перейменували на “Сільбуд”.
З 1969 року полтавський колектив отримав нову назву — “Будівельник”. Того ж року у складі команди дебютував нападник Юрій Ананченко, який двічі вигравав Кубок СРСР у складі “Шахтаря”.
У 1968—1970 роках команда була середнячком у змаганнях другої групи класу “А”, а після реорганізації радянського футболу у 1971 році стала постійним учасником ігор в українській зоні радянської другої ліги.
З середини 1970-х років клуб очолив Юрій Войнов (чемпіон Європи 1960), а до складу команди запросили молодого 21-річного нападника Віталія Старухіна, який у своєму дебютному сезоні забив 15 голів. У 1972 році Войнов покинув команду, а Старухін перейшов до донецького “Шахтаря”. У 1973 році команда відновила свою назву на “Колос”.
Роком-переломом для полтавського футболу став 1974 рік, коли новим тренером став колишній гравець команди Віктор Носов. 7 травня у матчі проти “Локомотива” з Вінниці (1:1) свій перший гол забив 16-річний Іван Шарій — майбутній найкращий бомбардир команди у її історії. Проте вже наступного року Носов покинув команду й перейшов до Донецька. У 1975 році Шарій забив 11 голів, і його запросило київське “Динамо”.
Місцеві гравці не змогли впоратися з високими завданнями, і команда показала поганий результат у другій лізі — лише 16-те місце у 1976 році та 21-те у 1977-му. У 1982 році “Колос” з’явився на останньому, 24-му місці в 6-й зоні другої ліги й втратив свій статус професійної команди.
Більшість футболістів перейшла до “Кооператора”, який грав у аматорському чемпіонаті України. Продовжувала працювати ДЮСШ “Колос”, яка мала стати основою для створення нової команди.
Читайте також: ТОП-10 найстаріших футбольних стадіонів України
У зиму 1984 року головну команду області відродили під назвою “Ворскла”. У склад повернулися багато гравців колишнього “Колоса” (Юрій Мармач, Іван Іванченко, Володимир Прокопиненко, Юрій Резник), з метою повернення до другої ліги радянського футболу.
У сезоні 1984 року полтавці пройшли до фінального турніру всеукраїнського чемпіонату серед колективів фізичної культури, але не змогли виграти його. Наступного року “Ворскла” програла охтирському “Нафтовику” у вирішальному матчі з рахунком 0:1. У 1986 році команда впевнено перемогла в аматорському чемпіонаті УРСР і піднялася до другої ліги.
До Полтави повернувся нападник Іван Шарій, який раніше виступав у київському “Динамо” та одеському “Чорноморці”, а також приїхав Олег Моргун, колишній голкіпер “Таврії”, “Шахтаря” та московського ЦСКА. Команда зайняла непогане 9-те місце (Шарій відзначився 22 голами).
У наступному році “Ворскла” виграла “срібло” української зони, поступившись лише “Буковині” з Чернівців. Кілька матчів провів Андрій Ділай — колишній чемпіон СРСР у складі “Дніпра”. Найкращим бомбардиром став знову Іван Шарій, який забив 20 голів. Друге місце стало найвищим досягненням команди у всю історію виступів у радянських чемпіонатах.
У 1989 році полтавці вдало виступили у Кубку СРСР, де досягли 1/16 фіналу, але поступилися вищоліговому “Жальгірісу” (1:0 і 1:5). У 1991 році стало зрозуміло, що це останній чемпіонат СРСР, і в 1992 році були сформовані вища і перша ліги українського чемпіонату.
Проте “Ворскла” виступила невдало — посіла 19-те місце, тому довелося починати з першої ліги.
Від 1995 року надійним спонсором команди став “Полтавгазпром”. У першому сезоні у вищій лізі (1996/97), “Ворскла” здобула “бронзу” — найвищий результат в історії клубу. Саме у цьому сезоні “Ворскла” провела один з найпам’ятніших матчів у своїй історії — проти київського “Динамо” (4:3).
У складі виступали досвідчені гравці, що дозволило команді стартувати у єврокубках. У сезоні 1997/98 “Ворскла” пройшла латвійський “Даугавпілс” у попередньому раунді Кубка УЄФА, але поступилася брюссельському “Андерлехту” у першому кваліфікаційному етапі.
У наступному році “Ворскла” посіла 5-те місце в чемпіонаті й спробувала пробитися до Кубка УЄФА через Кубок Інтертото, але без успіху.
“Ворскла” також виходила у зону єврокубків після сезону 1999/2000, коли посіла 4-те місце в чемпіонаті. У цьому сезоні команда не змогла перемогти португальську “Боавішту” у Кубку УЄФА.
Під час Помаранчевої революції 2004 року команда стала перед загрозою зникнення через відмову фінансування головного спонсора НАК “Нафтогаз України”. Тоді велику підтримку надали Констянтин Живаго та Олег Бабаєв, що дозволило команді існувати та розвиватися.
У сезоні 2008/09 “Ворскла” досягла свого найбільшого успіху за останні роки, фінішувавши на 5-му місці у чемпіонаті України й вигравши перший трофей в історії клубу — Кубок України 2009 року.
У сезоні 2010/11 команда посіла шосте місце й отримала право на участь у кваліфікації Ліги Європи. Пройшовши три етапи кваліфікації, “Ворскла” увійшла до групового етапу турніру, де отримала всього два очки.
У сезоні 2011/12 клуб зіткнувся з внутрішніми проблемами, зокрема, з розірванням контракту з головним тренером Миколою Павловим. У наступний сезон “Ворскла” стартувала під керівництвом нового головного тренера Василя Сачка.
У сезоні 2013/14 “Ворскла” вдруге поспіль отримала можливість грати у відборі до Ліги Європи, а у 2016 році вдруге зіткнулася з цим турніром, проте поступилася загребському “Локомотиву”. Протягом сезону клуб відчував фінансові проблеми, що призвело до втрати гравців основного складу.
У сезоні 2017-18 “Ворскла” посіла третє місце в чемпіонаті України й вдруге у своїй історії виграла бронзові медалі. У сезоні 2019-20 команда під керівництвом Юрія Максимова стала фіналістом Кубка України.
Сьогодні “Ворскла” виступає Українській прем’єр-лізі.