На просторах Полтавщини знаходиться місто, що має свою власну багату спадщину — місто Кобеляки. З найдалекіших часів цей населений пункт мав значне стратегічне значення. Розташовані на берегах річки, Кобеляки мають у собі цікаві свідчення минулих епох.
В матеріалі MyPoltava.info ви дизняєтеся цікаві факти з історії міста Кобеляки.
На території Кобеляк люди селилися у II – VI столітті нашої ери. Недалеко від міста, у напрямку до села Ганжівки, на висохлій заплаві річки Кобелячок було виявлено поселення, що належить Черняхівській культурі. Є ймовірність, що територія містечка була заселена у часи Золотої Орди, оскільки археологи виявили сліди глиняного водогону, що характерний для міст Золотої Орди.
Перша згадка про населений пункт з’явилася на карті Корнелія Данкерта, яка датована приблизно 1620-1636 роками, і Фридерика де Віта, в 1632 році. Ймовірно, назва міста походить від назви річки Кобелячки або була запозичена з назви Кобиляк на правому березі, що тепер є селом у Звенигородському районі Черкаської області. Існують інші подібні топоніми.
У королівському наданні Станіславу Гурському, датованому 26 березня 1638 року, згадується річка Кобиляк і топонім “Ведмежі Голови”, який може бути пов’язаний з кобеляцькими горами, де пізніше розвивалося місто Кобеляки. Давнє золотоординське поселення може бути пов’язане з цим місцем.
У 1643 році Юрій Немирич розпочав будівництво своєї магнатської маєтності на нижній Ворсклі, простягаючи землі від Кременчука до Орлика вздовж Дніпра і вгору по Ворсклі до Санжарівського перевозу. Кобеляки мали стати “столицею” цих володінь.
Проте, після смерті протектора Немирича великого коронного гетьмана Станіслава Конецпольського у 1646 році, магнати Потоцькі витіснили конкурента і Ю. Немирич виїхав за кордон.
Під час початку Козацької революції у 1648 році, Кобеляки стали центром сотні Полтавського полку. У 1654 році, внаслідок нового союзу з Московським царством, Кобеляки стали ключовим пунктом на кордоні проти татар, і Богдан Хмельницький зробив зусилля для їхнього зміцнення. Під час присяги 1654 року у Кобеляках було 311 осель-господарств: 180 міщанських з війтом на чолі й 131 козак з отаманом і писарем як старшинами.
У 1657 році Юрій Немирич став єдиним магнатом, який приєднався до козаків, і гетьман Богдан Хмельницький дозволив йому отримувати певні прибутки зі своїх колишніх маєтностей. Тоді сам Немирич, який змінив свою віру на православ’я, передав певні землі у Кобеляках монастирю у правобережній Медведівці. Це надання було підтверджено й розширено гетьманом Юрієм Хмельницьким у 1661 році.
Перша згадка про фортецю в Кобеляках знаходиться на картах Гійома Левассера де Боплана середини XVII століття. За цими картами, фортеця складалася з двох частин. Перша частина, у формі чотирикутника, мала укріплення з земляних валів, ровів та чотирьох кутових бастіонів. Два бастіони розташовувалися зі східного боку, біля річки.
Друга частина фортеці у формі трикутника була приєднана вершиною до східної стіни першої частини й оточена частоколом. За планом, друга частина була значно більшою за першу, що може свідчити про її роль цитаделі.
Однак, історичні джерела подають дещо суперечливу інформацію. Османський мандрівник Евлія Челебі, який подав інформацію після Боплана на 10-15 років, згадує про фортецю, але відносить її до Дніпра, а не до Ворскли. Проте можна припустити, що за часів гетьмана Хмельницького, цитадель Кобеляцької фортеці була перебудована земляним валом із кам’яною стіною. Можливо, кам’яні споруди були зруйновані під час подій Руїни.
Після того, як Російська імперія завоювала Кримське ханство, фортеця втратила стратегічне значення і більше не використовувалася у військово-адміністративних цілях, хоча раніше вона підпорядковувалася адміністрації Української лінії. З часом, її оборонні споруди поступово зруйнувалися, і до наших днів збереглися лише усні спогади та залишки валів. Краєзнавець Платон Олександрович Кітіцин, який проводив дослідження на початку XX століття, вказував на дві ворітниці, що вела до фортеці, згідно з планом міста 1781 року.
Новий гетьман Іван Виговський розширив права Юрія Немирича на шість лівобережних міст, включаючи Кобеляки. Це викликало невдоволення полтавського полковника Мартина Пушкаря. Під час його повстання у 1658 році, місто декілька разів змінювало власників. Після розгрому повстання і скорочення володінь Полтавського полку, Кобеляки увійшли до складу Чигиринського полку.
У травні 1659 року, запорожці, які підтримували нового претендента на гетьманську булаву — Юрія Хмельницького, спалили Кобеляки. Проте після Чуднівської битви 1660 року, коли Україна розділилася вздовж Дніпра, лівобережні володіння Чигиринського полку були об’єднані у 1661 році у Кременчуцький полк, до якого увійшли й Кобеляки.
Проте, після поразки Кременчука у 1663 році, цей полк зазнав занепаду, і Кобеляки повернулися під владу Полтавського полку. Вони залишалися під його контролем до включення до складу Дніпровського полку Новоросійської губернії у 1764 році.
У 1722 році у місті Кобеляки було зареєстровано 25 “постійних” та “весняних” млинів, 5 ґуралень і 5 солодовень. В 1737 році околиці Кобеляк останній раз були атаковані татарами.
У 1760 році граф Михайло Воронцов, який отримав землі у цьому регіоні, апропріював частину селянських і козацьких дворів у Кобеляках. Після створення Новоросійської губернії у 1764 році, у 1765 році Кобеляки перейшли під її владу і стали центром Дніпровського пікінерного полку, до якого включали місцевих козаків (полк існував до 1783 року). Полковник Микола Одабаш, керівник полку, активно сприяв розвитку міста, вклавши кошти у заснування школи для дворянських дітей у 1781 році.
У 1828 році була створена Міська дума, яка пізніше перетворилася на поштову станцію. У 1843 році Кобелякам було присвоєно герб. У середині XIX століття через місто проходили торгові шляхи до Катеринослава, Полтави та Кременчука. Щорічно тут відбувалося 5 ярмарків. За даними на 1859 рік у місті проживало 7993 жителів, налічувалось 935 дворових господарств і 9 православних церков, а також єврейська молитовна школа, лікарня, школи та поштова станція.
У 1870 році було відкрито залізничну станцію у Кобеляках. У 1859 році була відкрита повітова лікарня. В місті також діяли 4 училища, прогімназія, жіноча гімназія, комерційне училище та чоловіча гімназія, а також 7 шкіл. Під час революції 1905 року в місті відбулося Кобеляцьке селянське повстання. У 1905 році вийшла перша газета “Земля”, а у 1911 і 1913 роках щоденна газета “Кобелякское слово”. В місті також відбувалися єврейські погроми під час революційних заворушень 1905 і 1919 років.
На початку XX століття у місті працювало декілька синагог та власні школи. Євреї мали значний вплив у місті, вони володіли численними підприємствами та торговельними лавками.
З 7-го листопаду 1917 року Кобеляки входили до складу Української Народної Республіки. Проте, внаслідок відступу союзників та ряду поразок української армії, у 1920 році їх було анексовано більшовиками. У січні 1919 року була створена повітова антиукраїнська парторганізація більшовиків, яка нараховувала 60 осіб і підняла заколот проти Української Народної Республіки. Для придушення цього заколоту 22 січня 1919 року Кобеляки було взято Кінним полком імені Петра Болбочана Армії УНР, який пізніше був перейменований на Кінний полк Чорних Запорожців.
У 18 січня 1920 року був створений Кобеляцький ревком. Також були організовані міліція та “народний” суд, націоналізовані друкарня та парові млини.
У період з 1921 по 1926 роки у Кобеляках було створено 9 кооперативних об’єднань, серед яких “Зоря”, “Мило”, “Швейтекстиль”, “Культура” та інші. Діяли також 2 шкіряних заводи, 5 сукновалень, 14 кузень, слюсарна майстерня, черепичний завод та 3 хлібопекарні. У 1922 році був відкритий Народний театр.
З 1923 року Кобеляки стали райцентром Полтавської округи, з 1932 року — Харківської, а з вересня 1937 року — Полтавської області.
Станом на 15 березня 1923 року у місті налічувалося 12 395 жителів, а на 17 грудня 1926 року — 10 984 жителів. Однак не всі вони пережили складні часи, такі як знищення церковних інститутів, розкуркулення і колективізація, Голодомор 1933 року та постійні репресії проти інтелігенції та простих трудящих.
Це також вплинуло на єврейське населення, кількість якого у 1930-х роках стрімко зменшувалась, на 1939 рік налічувалося до 360 осіб (4 %). У період з 1925 по 1930 роки діяла кооперативно-торгова школа, з 1930 по 1935 роки — педагогічний технікум, з 1934 року — зоотехнічна школа, з 1936 року — середня медична школа. Також діяли 3 середні, 3 неповні середні та 1 початкова загальноосвітня школи. У місті також функціонували дитяче містечко імені В. Г. Короленка для 1 тисячі дітей-сиріт, Палац культури на 400 місць, 5 клубів та 3 бібліотеки.
У період німецько-нацистської окупації, з 15 вересня 1941 по 25 вересня 1943 року, страшні події відбувалися у Кобеляках. Гітлерівці вбили 771 особу і знищили 186 будівель. У перший день окупації німецькі солдати та офіцери грабували мешканців міста, забираючи у них речі, цінності та продукти харчування.
Бургомістром міста під час окупації був Василь Шкіренко, який утримувався на посаді, хоча мав лише 7 класів освіти. Під час його керівництва гітлерівці забирали худобу у місцевих мешканців і відправляли людей до Німеччини. Поліцейським відділком керували Костянтин Йордан та Іван Галь.
У січні-лютому 1942 року від 110 до 126 євреїв були розстріляні за межами міста, а 23-25 єврейських дітей і декілька літніх жінок, які залишилися в місті, були отруєні. У період з березня по травень 1943 року єврейське кладовище за містом було сплюндровано і зруйновано.
Увечері 21 вересня 1943 року розпочався наступ Червоної армії на місто, і через 4 дні німецькі загарбники були вигнані з Кобеляк.
Після окупації, 10 січня 1944 року, лікаря Михайла Ходота та поліцая Єгора Соловея повісили за участь у вбивстві єврейських дітей на Базарній площі міста.
У 1966 році місто було газифіковане, а також має критий колгоспний ринок, автовокзал та лазню. У ньому діють 2 середні та 2 неповні середні школи, музична школа, школа-інтернат, профтехучилище та 4 дитсадки.
[…] Читайте також: Погляд століть: місто Кобеляки – козацька фортеця з ба… […]