Суперечки навколо постаті Симона Петлюри тривають протягом багатьох десятиліть і продовжують привертати увагу сучасників та істориків. Ці дискусії часто спонукають до піднесення імені Петлюри з одного боку та критики з іншого. Проте однозначно можна стверджувати, що ця особистість є надзвичайно цікавою як реальна історична фігура, а між її реальними діями та міфом про неї існує суттєва різниця.
Цікаві факти з життя полтавця Симона Петлюри читайте в матеріалі MyPoltava.info.
Симон Петлюра народився у 1879 році в передмісті Полтави. Його батько, Василь Павлович Петлюра, мав три екіпажі та двох найманих робітників і займався візницькою справою. Мати Симона, Ольга Олексіївна, належала до давнього полтавського роду Марченків. Батько Ольги був співзасновником Київського Йонівського скиту та ієромонахом. Симон, який був третьою дитиною в сім’ї, відрізнявся щуплявою зовнішністю, сутулістю, русявим чубом і ясними, променистими очима.
Існують легенди, що справжнє ім’я Петлюри було Семен. Згідно з ними, у молоді роки він був захоплений революціонером Сімоном Боліваром, і не лише перейняв його революційний дух, але й взяв його ім’я, трохи змінивши його на український манір. Однак у багатьох дослідженнях зазначається, що ім’ям Симон він був з народження.
Протягом майже 20 років Петлюра займався мистецькою критикою. Як журналіст і редактор різних видань він писав огляди музичних та літературних творів, а також рецензії на театральні вистави. Зокрема, він публікував дописи про театральне життя в Україні в журналі “Літературно-науковий вісник”. Серед статей, написаних ним, були такі роботи, як “Пам’яті Івана Тобілевича (Карпенка-Карого)”, “До ювілею Заньковецької” та інші.
Читайте також: Відомі полтавці: політик Петлюра, акторка Холодна, науковець Кондратюк та інші
Завдяки Симону Петлюрі українська мелодія “Щедрик” стала відомою на весь світ. Після візиту на концерт у 1919 році, він доручив диригентові Олександру Кошицю створити хор і відправити його у світове турне з метою популяризації української культури. Після прем’єри “Щедрика” у Брюсселі у січні 1920 року бельгійська газета “Ons Vaderland” писала таке:
«Цей військовокомандувач, котрий намагається врятувати свою країну від пастки більшовизму та царизму, може не лише воювати. Він знає, що меч сам по собі безсилий, і щоб здобути симпатії західноєвропейського світу, знайомить нас із мистецтвом своєї країни. Україна — країна чорнозему, батьківщина Гоголя, стає для нас країною пісень».
Вплив “Кобзаря” Тараса Шевченка на формування поглядів Симона Петлюри був величезним. Він перечитував цей твір неодноразово і засвоював його глибини та мудрості. Крім того, Петлюра з особливою цікавістю читав твори Івана Котляревського та історичну літературу, що допомагало йому краще розуміти минуле свого народу і власні корені. Також відомо, що він відчував велику приязнь до Івана Франка і був знайомий з ним особисто, що також вплинуло на його світогляд та погляди.
«Після Шевченка долю поета-проводиря національного ідеалу українського народу перейняв Іван Франко… Якщо у Шевченка була глибока віра в незужитковані сили рідного народу, то у Франковій поезії бачимо перехід віри в певність…» — писав він у своїй статті 1913 року.
Читайте також: На кордоні з Диким полем: історія Полтавської фортеці
На початку 1911 року Петлюра переїхав до Москви, де його чекала Ольга Більська, полтавка та студентка Московського університету. Їхнє знайомство відбулося на вечірці українського земляцтва наприкінці 1908 року, і з часом воно переросло у роман, який закінчився шлюбом. З 1910 року шлюб був цивільним, а у 1915 пара зареєструвала його офіційно. В 1911 році в подружжя народилась донька — Леся Петлюра (1911—1941).
Петлюра працював бухгалтером у Москві. На кошти українських громад він видає журнал “Украинская жизнь” (1912—1914). Також він писав нариси, які пізніше були опубліковані у Києві у 1918 році під назвою “Незабутні”. Поступово він став відомим громадським діячем.
Батьки Симона Петлюри мали глибокі козацькі коріння. Батько, Василь, був нащадком давнього козацького роду та мав власний дрібний візницький промисел. Мати, Ольга Олексіївна, також походила зі старовинного козацького роду Марченків. У революціонера було восьмеро сестер і братів. Старший брат, Федір, що був членом Української революційної партії, загинув за невизначених обставин у 1907 році.
Петлюра схилявся до західної моделі соціал-демократії та виявлявся чудовим лідером і оратором. Проте голова Генерального секретаріату Володимир Винниченко не підтримував ідею створення окремих збройних сил для України. На знак протесту Петлюра вийшов з уряду та виїхав на Лівобережжя, де розпочав формувати українські військові частини.
У цей час було створено гайдамацький кіш Слобідської України, який відіграв вирішальну роль у боях за Київ та в ліквідації повстання більшовиків, зокрема, на заводі “Арсенал” у початку 1918 року.
Симон Петлюра розпочав свою революційну діяльність ще з ранніх років. З 1898 року він був членом таємного українського самоосвітнього гуртка, а у 1901 році був виключений з семінарії через участь в організації виступу композитора Миколи Лисенка за революційний та “мазепинський” дух. Після знайомства з харківським адвокатом Миколою Міхновським у 1900 році майбутній отаман приєднався до Революційної української партії.
Читайте також: Масонські знаки, підземні ходи та Петербург у мініатюрі: ТОП-5 міфів про Полтаву
Ще напередодні Першої світової війни легендарний український професор Федір Корш пророкував Симонові Петлюрі роль вождя українського народу:
«Українці самі не знають, кого вони мають серед себе. Вони гадають, що Симон Петлюра — видатний редактор, патріот, громадський діяч тощо. Це все правда, але не ціла правда. Петлюра — безмірно вищий за те, що про нього думають. Він — з породи вождів, людина з того тіста, що колись у давнину закладали династії, а в наш час, демократичний час, стають національними героями… Буде він вождем народу українського. Така його доля!»
Останні роки свого життя Симон Петлюра провів у еміграції. З листопада 1920 року він керував роботою екзильного уряду УНР у Польщі. У грудні 1923 року виїхав до Австрії, а потім перебував у Угорщині та Швейцарії. У жовтні 1924 року оселився в Парижі, де заснував видання тижневика “Тризуб” і продовжував виконувати обов’язки голови Директорії УНР і Головного Отамана УНР.
25 травня 1926 року, о 14:00 годині, Симон Петлюра загинув у Парижі від кулі більшовицького агента Самуїла Шварцбарда. Його поховали на паризькому цвинтарі Монпарнас.