Місто Лубни на Полтавщині славляться своєю тисячолітньою історією та культурними традиціями. Тут ви зможете насолодитися неперевершеними краєвидами Посулля і переконатися, що не випадково у ХІХ столітті Лубни називали “Українською Швейцарією”.
MyPoltava.info пропонує вам дізнатися, що саме треба побачити в Лубнах.
Лиса гора відіграє важливу роль у збереженні історичної пам’яті Лубен. На її території знайдено сліди давніх поселень та залишки курганного могильника різних епох, що свідчить про важливість цього місця в історії енеоліту, бронзового віку, скіфської доби та Давньої Русі.
Саме біля Лисої гори розташовувався міст через річку Сулу, яким у літо 1596 року переправилися повстанські загони під керівництвом Северина Наливайка, опинившись у важких умовах оточення польської шляхти. Пам’ятний знак на честь козаків встановлено біля мосту через Сулу.
З вершини Лисої гори відкриваються чудові краєвиди на Посулля, а з одного боку видно легендарну річку та село Солониця, де, за думкою багатьох істориків, наливайківці героїчно протистояли ворогові.
Лиса гора стала одним з улюблених місць відпочинку місцевих мешканців. У лісовій зоні поруч з горою розташована база відпочинку “Сула” Національного педагогічного університету ім. М. П. Драгоманова. На оглядовому майданчику встановлено копію скіфської баби, поруч з якою можна знайти камінь бажань, доторкнувшись до якого можна попросити допомоги в здійсненні своїх мрій від наших предків.
Лубни завдячують своє заснування князю Володимиру Святославичу, київському князю, який у 988 році наказав будувати місто-фортецю на південних кордонах Київської Русі. У центрі Посульської оборонної лінії захисники городища з назвою Лубен (Лубно) відбивали напади степових завойовників.
Давнє укріплення знаходилося на Верхньому Валу, де були також знайдені залишки поселень різних історичних епох, від енеоліту до роменської культури. У XVII-XVIII століттях місто стало центром Лубенського козацького полку, одного з найбільших на території України. Саме тому на гербі міста Лубни зображено руку, яка тримає полковницьку булаву-пернач.
Ліси, що оточували Лубни в часи Київської Русі, служили природним захистом для фортеці, і це відображалося в походженні назви міста від слова “луб” – внутрішній шар під корою дерева.
Читайте також: Місто Лубни: від часів Київської Русі до сьогодення
Біля підніжжя Верхнього Валу, неподалік від тихої річки Сули, розташована Свято-Троїцька церква. Відомо, що вже в 1622 році було створено приходське братство при цій церкві. Це братство мало власну школу і підтримувало тісні зв’язки з ремісничими цехами. У XVIII столітті у місті проводилися ярмарки чотири рази на рік, включаючи свято Трійці й день Святого Духа.
Троїцька церква, як і багато інших культових споруд того часу, була дерев’яною, тому вона неодноразово страждала від пожеж і перебудовувалась. Протягом майже 30 років, з 1697 року, вікарієм Лубенської Троїцької церкви був Іван Якович Яновський, прадід Миколи Гоголя.
Дерев’яна споруда Троїцької церкви протрималась до 1869 року, коли на її місці було зведено білокам’яний п’ятибаневий храм, який мав три престоли. Цей храм прикрашав і збагачував центральну площу міста, відому як Базарна, а сьогодні вона відома як Володимирський майдан.
Лубенська Троїцька церква витримала низку випробувань під час революційних подій, коли багато храмів у місті було знищено. Однак у другій половині 1930-х років храм було закрито, а перед початком Другої світової війни він був виставлений на продаж, і на його місці планувалося збудувати готель.
У роки війни церква постраждала від обстрілу, що призвело до пожежі й руйнування баневої частини. Після війни богослужіння в церкві було відновлено, проте в 1960-х роках через реконструкцію центральної частини міста їх було знову зупинено, а храм планувалося знести.
Протягом радянських часів церква знаходилася в адаптованому будинку на вулиці Нижній Вал, і не всі лубенці мали можливість ходити до храму. Однак з наближенням незалежності України, діяльність церкви ожила.
Будівля колишнього жіночого єпархіального училища, яка нині використовується як загальноосвітня школа №10, є однією з найбільш вражаючих архітектурних споруд у місті Лубни. Вона була споруджена у 1907 році за кошти Полтавського свічкового заводу за проєктом відомого академіка архітектури Олексія Бекетова. Ця будівля вважається однією з найкращих робіт цього видатного харківського зодчого.
Споруда виконана у стилі еклектики, який на початку XX століття став популярним і характеризувався поєднанням різних архітектурних стилів.
Жіноче єпархіальне училище, яке розташовувалося у віданні Синоду, мало своєрідний статус напівзакритої школи. Воно приймало переважно доньок православного духовенства, таких як священники, диякони, псаломщики. Найбіднішим дівчатам, згідно з рішенням Покровської опікунської ради, надавалося право на безкоштовне навчання. Інші учні, включаючи представників інших соціальних верств, приймалися за річну плату у розмірі 150-200 крб.
Училище мало 6-річний курс навчання, схожий на програму жіночих гімназій, із сьомого класу, який був педагогічним.
Після закриття єпархіального училища у пореволюційні роки його приміщення використовувалося для інших освітніх закладів, таких як індустріальна профтехшкола, педагогічний технікум, а згодом — педагогічний інститут. Під час німецької окупації в будівлі училища був розміщений пересильний табір для військовополонених червоноармійців, і багато з них було розстріляно в Лубнах.
Після відступу нацистів, велична споруда колишнього жіночого єпархіального училища, як і багато інших будівель у центрі міста, була спалена. Руїни цієї споруди лишалися до початку 1960-х років, коли там було проведено капітальний ремонт і відкрито школу-інтернат. У 1980 році школу переорганізували в середню школу №10.
Ця школа є єдиною на Полтавщині, де створено три шкільних музеї: музей історії школи, музей бойової слави та музей народних промислів та ремесел. Крім того, у цьому приміщенні навчаються студенти Лубенського медичного училища, розташований відділ дистанційного навчання Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.
Замкова гора в Лубнах залишається однією з найбільш загадкових локацій у місті.
Результати археологічних обстежень і досліджень підтвердили наявність на Замковій горі поселення роменської культури та сліди давньоруського періоду. Крім того, рештки замку міста Олександрова першої половини XVII століття, побудованого князями Вишневецькими, також були виявлені під час археологічних розкопок.
Замкова гора залишається місцем, що привертає увагу дослідників та цікавих учених своєю таємничістю і можливістю розкриття нових археологічних секретів.
Князь Олександр Вишневецький, староста Канева і Черкас, в кінці XVI століття обрав мальовничі місця над річкою Сулою для своєї резиденції. Отримавши право на володіння посульськими землями від польського короля Сигізмунда III, він заснував тут нове місто, яке отримало назву “нові Лубні, Олександровом звані”. З часом Лубни отримали магдебурзьке право у 1591 році й почали розвиватися як місто. Вони стали “містом столичним” на теренах, які належали до “Вишневеччини” – своєрідної держави у державі на лівому березі Дніпра.
На Замковій горі, що відігравала важливу роль у минулому міста, князь Ієремія Вишневецький збудував розкішний палац. Проте, під час початку визвольної війни у 1648 році, цей палац був зруйнований повстанськими загонами.
Сьогодні Замкова гора знову оживає: на її території розташована кінно-спортивна база “Замкова гора”, а з літа 2016 року тут регулярно проводиться історико-мистецький фестиваль під назвою “Замкова гора”. А восени того ж року була відкрита пам’ятна композиція до 425-річчя надання Лубнам магдебурзького права.
Вулиця, яка пролягає поблизу Замкової гори, називається на честь князів Вишневецьких, що символізує важливий внесок цієї відомої української родини в історію України. Багато представників цього роду здобули визнання та зайняли почесне місце в історії країни.
Ця вулиця веде до визначної пам’ятки духовності, історії та культури України — Мгарського Спасо-Преображенського монастиря. Засновницею цього монастиря була княгиня Раїна (Могилянка) Вишневецька.
Читайте також: Селище Опішня на Полтавщині: старовинне козацьке містечко та осередок українського гончарства
Будівля колишньої міської управи є не лише архітектурним витвором, але й важливою частиною історичного обличчя Лубен. Її сполучення стилів неоренесансу з елементами модерну додає унікальності та вишуканості цьому будівлю. Розташування на розі вулиць Ярослава Мудрого та Григора Тютюнника робить її центральною точкою в архітектурному ансамблі міста.
Деталі, такі як герб Лубен на вхідному фасаді, свідчать про важливість та значення цього будинку для місцевої спільноти. Він став своєрідним символом міської влади та історичної долі Лубен.
Історія цієї будівлі є відображенням складних періодів, які переживало місто Лубни. Вона свідчить про різні етапи його життя, включаючи революційні перетворення, війну та післявоєнне відновлення.
Сьогоднішнє використання будівлі як житлового будинку є прикладом адаптації історичних споруд до сучасних потреб, зберігаючи при цьому їхню історичну спадщину.
Ретельно продумані деталі фасаду, використання унікальних архітектурних елементів і оригінальний дизайн роблять цю будівлю видатним представником українського модерну.
Фасад будівлі збагачено бароковим малюнком, написом та гербом міста, що надає йому особливого шарму та офіційного характеру. Водонапірна башта, увінчана шпилем, надає споруді величний вигляд, а розміщення композиційних елементів та різьблені по тиньку фігури створюють унікальний арт-об’єкт.
Наріжні ризаліти головного фасаду, оздоблені різьбленою композицією у формі “дерева життя”, додають будівлі естетичної привабливості та символічного змісту.
Шатровий дах, викладений у формі килимового орнаменту, а також горищні віконця у вигляді маленьких хаток демонструють витонченість і увагу до деталей, що робить цю будівлю справжнім шедевром архітектурного мистецтва.
Такий архітектурний неповторний стиль відображає культурну спадщину та художній смак того часу і робить цю будівлю важливим об’єктом для збереження історичної пам’яті.
Під час свого існування будівля зазнала багатьох перетворень, включаючи роботу як лікарня, школа, органи місцевої влади, а також різноманітні соціальні та медичні установи. Незважаючи на це, вона зберегла свою архітектурну цінність та унікальність.
Під час реконструкції 1998 року вдалося відновити історичний образ будівлі, максимально зберігши архітектурні деталі та характерні елементи, що створюють особливу атмосферу та визначають її неповторний стиль.
Сьогодні будівля використовується для медичних та соціальних цілей, а також стала символом підтримки дітей з інвалідністю, надаючи їм необхідну підтримку та можливості для реабілітації.
