Якщо подивитись на історію становлення та розвитку ярмаркового руху в Україні свідчить, що ярмарки були споконвічною складовою традиційного життєвого устрою українців. Вони ведуть свій початок ще з багатьох століть тому. Але полтавські ярмарки мали і свою, унікальну рису та історію. І на відміну від багатьох інших, знаменитий Сорочинський ярмарок проходить і сьогодні.
Якщо поринути у сиву давнину, то створили ярмарки ще у Литовсько-польську добу на юридичній підставі великокняжих та королівських привілеїв, згодом – під час входження східних українських земель до складу Російської імперії й усвідомлювалося сторонами як захід для всебічного “профіту”, як мешканців так і держави відповідно, адже за це сплачувались відповідні платежі і т.д.
Якщо ж повернутись ближче до наших реалій, то ярмарки на Полтавщині у ХVІІІ столітті тривали від одного – трьох днів до двох тижнів. У 1817 році в Полтавській губернії налічувалося 332 ярмарки, що поділялися на великі міські, на яких здійснювали переважно оптові операції, та дрібні – міські, містечкові й сільські, де торгували вроздріб місцевими товарами.
Типовими товарами на полтавських ярмарках продавали місцеве збіжжя, кримську сіль, донську рибу, мануфактуру з Росії, «колоніальні» товари, вовну, сукно, посуд, папір, цукор, мед, віск; торгували кіньми та худобою. Загалом, Україна була одним з центрів ярмаркового дійства в імперії, а Полтава тримала тут одне з лідерських місць
Полтавські ярмарки – це було щось неймовірне! Уявіть собі: гамір, кольори, запахи свіжоспеченого хліба й глиняного посуду з Опішні, що просто заворожував своєю красою. А ще килими, смушки – усе це майстри готували з усім можливим старанням. У середині ХІХ століття таких виробів на ярмарки привозили стільки, що й не злічити – десь до 264 тисяч штук на рік! Найгучнішим вважався Іллінський ярмарок, який у 1852 році перенесли з Ромен до Полтави. І не дивно, адже Полтава буквально буяла торгівлею: наприкінці ХІХ століття по всій губернії налічувалося 1185 ярмарків у 374 містечках і селах. Усе це трималося купи, наче велика ярмаркова павутина, що єднала Україну.
Для людей ярмарки були не просто місцем, де можна купити горщики чи тканину. Це було свято, де співали, танцювали, ділилися новинами й плітками. Народні пісні, жарти, легенди – усе це жило на ярмарках. Але з часом, коли залізниці почали пронизувати країну, ярмарки втратили свою славу. Уже в 1900-х торгівля перейшла до крамниць – їх на Полтавщині було майже 8 тисяч! У самій Полтаві – 811, а в Кременчуці – 818.
У 1912 році на Полтавщині налічувалось більше 9000 торговельних закладів із річним обігом 107,8 млн руб. Зруйнована в роки Першої світової війни, революції та громадянської війни мережа українських ярмарків стала швидко відновлюватися і розростатися в добу НЕПу. Так, у 1926 році в УРСР відбулося 115 тисяч ярмарків у 1500 населених пунктах. Два найбільших – Київський та Харківський – здобули статус республіканських.
Та радість була недовгою – наприкінці 20-х радянська влада прикрила цю справу. Ярмарки почали потроху відроджуватися лише в 50–60-х, але вже під пильним оком режиму. А от Сорочинський ярмарок – той вистояв і став справжньою легендою, символом того, як українці вміють берегти свої традиції.
Сорочинський ярмарок ожив у 1966 році – і це було справжнє свято! Сюди з’їжджалися люди не тільки з Полтавщини, а й з усієї України, та навіть з-за кордону. Привозили усе: від горщиків до вишиванок, від меду до техніки. Але що робило цей ярмарок особливим – це не лише торгівля. Тут усе дихало Гоголем: його «Сорочинський ярмарок» оживав у виставах, піснях і танцях. Кожен куточок нагадував про його колоритні історії.
З кожним роком ярмарок ставав усе яскравішим. У 1976-му він взагалі вразив усіх: поставили 75 нових павільйонів, де торгували всім – від хліба до одягу. Для машин виділили цілих 5 гектарів, щоб усі могли припаркуватися. А вечорами – гуляння! Два танцмайданчики гуділи від виступів фольклорних гуртів, 10 духових оркестрів грали так, що ноги самі йшли в танок, 13 троїстих музик додавали жару, а 8 кобзарів зачаровували своїм співом та грою. Ще й цирк у «Шапіто» влаштував шоу! Людей зібралося тисяч із чотири – уявіть цей гамір!
У 1984-му ярмарок присвятили 175-й річниці Гоголя, а в 1985-му – 220-річчю Котляревського. Тоді ще й телевізійники приїхали, зняли програму «Сонячні кларнети» – усі були в захваті. Ярмарок уже не просто торгував, а ставав святом гумору, де сміх і музика лилися рікою.
А в 1992-му, коли відзначали першу річницю Незалежності України, Сорочинський ярмарок перетворився на справжній театр просто неба. Тисяча художніх колективів – від танцюристів до співаків – зробили ті два дні незабутніми. Якщо говорити про сьогодення, то в наш час ярмарок зазвичай проводиться у третю суботу серпня.
Сорочинський ярмарок – це щорічне свято, від якого аж дух захоплює! Усе тут продумано до дрібниць, і кожен куточок має свій особливий вайб. Територію розбили на кілька зон, і кожна – як окремий світ. Є, наприклад, сектор, де красуються промислові компанії. Там тобі і фірми з усієї України, і гості з-за кордону – усі показують свої новинки. Хтось приїжджає, щоб домовитися про серйозні контракти, адже тут можна закласти фундамент для крутого бізнесу.
Але, якщо чесно, народ найбільше тягне до яток дрібних підприємців. Оце місце – справжній скарб! Хочеш – вибирай вишиванку чи намисто, хочеш – хапай сувенір на пам’ять чи щось для дому. А які там запахи! Бо куди ж без полтавського борщу з галушками чи пампушок, щедро политих сметаною? Без цього з ярмарку їхати просто гріх. Їжа, музика, гомін – усе це робить Сорочинський ярмарок таким, що його не сплутаєш ні з чим.
Та справжньою окрасою ярмарку є етнографічна територія та містечка майстрів. На етнографічній території відтворені будинки сільських жителів XVIII–XIX століть. Тут можна побачити як різноманітні хати бідняків, так і міні-маєтки, в яких жили заможні селяни. Кожен з таких будинків це своєрідний міні-музей, в якому можна буквально “злітати в минуле”. Експозиції, між іншим, постійно поповнюються, тож не забувайте заглядати сюди щороку, кожен раз знайдете щось новеньке.
Щож до містечка майстрів, то це теж унікальне явище, чимось схоже хіба на базари на Західній Україні. Тут ви можете купити, наприклад, справжні полтавські вишиванки чи опішнянську кераміку, та інші цікавинки з Полтавщини, та і не тільки з нашого регіону.
Особливо вражають вишиті сорочки, рушники, плетені вироби з лози та бісеру, а також ковані шедеври від ковалів. Тут є навіть народний живопис, який передає одразу і талант та традиції майстрів, а заразом показує і красу нашої України. Звісно, головна ідея в тому що все це не лише можна роздивитися, а й придбати для своєї колекції чи просто для використання чи носіння.
