Громадський діяч та видатний полтавець Іван Котляревський має ключове значення у формуванні сучасної української літератури. Його віршована поема “Енеїда”, видана у 1798 році, стала першим твором української літератури, написаним народною мовою, що започаткувало новий етап у розвитку української літературної мови.
Котляревський народився у Полтаві в родині дрібного дворянина, який працював канцеляристом у Полтавському магістраті. Він здобув освіту в Катеринославській духовній семінарії, але не обрав духовної кар’єри. Пізніше він працював канцеляристом та домашнім учителем у поміщицьких сільських родинах.
MyPoltava.info забрали цікаві факти з життя цього видатного полтавця.
За період з 1796 по 1808 рік Іван Котляревський перебував на військовій службі. Він брав участь у задунайському поході російської армії під час російсько-турецької війни. За виявлену хоробрість у боях та виконання дипломатичних завдань він отримав чин капітана та орден святої Анни.
У 1810 році після закінчення військової служби Іван Котляревський повернувся до Полтави. Тут він прийняв посаду наглядача у Будинку для виховання бідних дворян. Один з його вихованців, Михайло Остроградський, майбутній провідний математик, механік і фізик, а також український живописець Аполлон Мокрицький, який був учнем Карла Брюллова і товаришем Тараса Шевченка.
У 1812 році за наказом князя Якова Лобанова-Ростовського офіцер Котляревський створив 5-й Український кінний козачий полк. Він успішно впорався з цим завданням протягом трьох тижнів. Однією з умов формування було збереження полку як постійної козацької військової одиниці. Проте царський уряд не виконав свої обіцянки.
Читайте також: ТОП-5 знакових письменників й поетів Полтавщини
Уперше “Енеїда” була опублікована без зазначення автора у 1798 році видавцем Максимом Парпурою. Іван Котляревський розлютився через це, тому присвятив видавцеві декілька рядків у наступній частині “Енеїди”:
“Якусь особу мацапуру
Там шкварили на шашлику,
Гарячу мідь лили за шкуру
І розпинали на бику:
Натуру мав він дуже бридку,
Кривив душею для прибитку.
Чужеє оддавав в печать;
Без сорома, без Бога бувши
І восьму заповідь забувши.
Чужим пустився промишлять”
Повністю поема була опублікована лише у 1842 році, після смерті письменника.
Імператор Олександр I зберігав “Енеїду” з автографом Котляревського. Також відомо, що примірник цього твору був у особистій бібліотеці Наполеона I Бонапарта.
У 1818 році Іван Котляревський став членом масонської ложі “Любов до істини” разом з Сергієм Волконським та Семеном Кочубеєм, де активно обговорювалися політичні питання. Він виконував роль “витія”, що означає “оратор” або “доповідач”, і брав участь у важливих обговореннях та виступах з цієї посади.
Читайте також: Відомі полтавці: політик Петлюра, акторка Холодна, науковець Кондратюк та інші
У 1816 році Котляревського призначили директором Полтавського театру. Він був близьким другом актора-кріпака Михайла Щепкіна, який виступав у складі трупи Штейна, що гастролювала у Полтаві. Пізніше Котляревський навіть допоміг викупити Щепкіна з кріпацтва.
1819 році Іван Котляревський написав для полтавського театру п’єсу “Наталка Полтавка” і водевіль “Москаль-чарівник”, які стали важливими в мистецькому житті свого часу і започаткували нову еру в українській драматургії. А також слід відзначити, що Микола Лисенко створив оперу “Наталка-Полтавка”, яка доповнила цей творчий процес та підкреслила його значення.
У Котляревського була таємна покровителька, про яку дослідники припускають, що це могла бути Варвара Рєпніна, дружина генерал-губернатора Миколи Рєпніна. Вона замовила Котляревському перекласти з французької роботу Дюкена для Полтавського інституту шляхетних дівчат. Літератор працював над цим перекладом протягом 15 років, роблячи переклад у три томи по 500 сторінок кожен.
Читайте також: У серці історії: музей-садиба Івана Котляревського в Полтаві
Іван Котляревський помер 10 листопада 1838 року. Не мавши прямих нащадків, він у кінці життя відпустив на волю шістьох кріпаків. Незадовго до своєї смерті письменник вказав у заповіті, щоб його дім у Полтаві на Івановій горі передали його економці – унтерофіцерський вдові Мотрі Векливечивій.