У кожному міста живе власна історія, доторкнутися до якої — це, мов зануритися у стародавню книгу з неймовірними подіями. Місто Пирятин на Полтавщині не виключення. Його стежки часу простелені неповторними подіями та особливими моментами.
Читайте в матерілі MyPoltava.info цікаві факти про історію міста Пирятин.
У Лаврентіївському літописі вперше згадується Пирятин у 1154 році. Це було укріплене місто на території Русі, що належало Переяславському князівству. Розташовувалося воно на високому березі річки Удай, яка є правою притокою річки Сула. Місто стало ареною для боротьби між князем Мстиславом Ізяславичем, який правив у Переяславлі та Волині, і Глібом Юрійовичем, який претендував на престол Переяславля.
У 1239 році, ймовірно, Пирятин став жертвою монгольської навали, яка знищила численні руські фортеці та поселення в околицях річки Сули. Проте незабаром місто відновилося. У 1261 році воно згадується як значний населений пункт у складі об’єднаної Сарайської єпархії під контролем Золотої Орди.
Після битви на Синіх Водах у 1362 році контроль над землями Південної Русі перейшов під владу Великого князівства Литовського, підтриманого руською знаттю, в результаті чого район Посулля (у тому числі Пирятин) можливо став складовою частиною об’єднаної русько-литовської держави.
Від кінця XIV до початку XVI століття значна територія Лівобережжя, включаючи Пирятин, належала до володінь князів роду Глинських, нащадків золотоординського темника Мамая Кіята, які прийняли православ’я. Вони захищали кордони Великого князівства Литовського від нападів кримських татар і московитів. В урядування Глинських на території Полтавщини, в тому числі й в Пирятині, з’явилися козаки, руське незаможне боярство та вихрещені татари. Тим часом розміри та стратегічне значення Пирятину зменшилися — він не згадувався, наприклад, у “Списку городів руських, дальніх і ближніх”.
Після укладення Люблінської унії у 1568 році між Великим князівством Литовським і Короною Польською, Полтавщина, яка з 1471 року входила до Київського воєводства, опинилася під контролем польського короля. Рід Глинських занепав, а Пирятин був переданий Стефаном Баторієм у 1578 році Михайлу Грибуновичу-Байбузі, шляхтичу русько-татарського походження, на прохання старости канівського і черкаського Михайла Вишневецького.
Проте в 1582 році його син Олександр незаконно захопив землі Грибуновича-Байбузи, що послужило причиною подання позову останнього до короля. У результаті, у 1589 році Сигізмунд III призначив землі скаржнику, а через рік підтвердив право Олександра на володіння Посуллям.
9 лютого 1592 року король видав привілей Вишневецькому для впровадження магдебурзького права “на урочищу Пирятине, а тепер названому Михайлове”. Назва Михайлів була дана Пирятину на честь батька Олександра Вишневецького, але не прижилася.
На місці давньоруського городища Олександр Вишневецький збудував замок (під час перепланування міста укріплення перестали існувати наприкінці XVIII століття) і розширював місто. Пирятин отримав власний герб — стрілу з натягнутим луком, і міську печатку. У королівській грамоті, якою було надано магдебурзьке право, зазначалося, що король скасовує всі інші права, які суперечили цьому праву.
Пирятин звільнявся від судів і влади воєвод, панів, старост, суддів і підсудків, намісників і інших урядників. Міщани не були зобов’язані відповідати перед ними у будь-чому, хто б на них не скаржився. У місті був встановлений свій власний суд. Жителі міста звільнялися від військової повинності й зобов’язані були поставляти лише обоз для війська.
Також Пирятин отримав право володіти земельною власністю, тоді як раніше цим правом користувалася лише шляхта. У такому юридичному статусі місто перейшло у першій половині XVII століття у власність сина Олександра — Яреми Вишневецького.
У 2-й половині XVII століття на карті французького інженера Гійома Левассери де Боплана Пирятин відзначався як населений пункт, а у “Книге Большому Чертежу” (1627) згадувався як місто.
За даними реєстру володінь Вишневецького у 1640 році у Пирятині налічувалося 1 749 господарств.
З 1648 по 1658 роки Пирятин був сотенним містом Кропивницького полку. Місто мало дві сотні — Пирятинську 1-шу і Пирятинську 2-гу.
У 1658 році сотенне містечко Пирятин віднесено до Лубенського полку.
За даними переписних книг 1666 року у Пирятині налічувалося близько 3 400 чоловік, жителі переважно займалися ремеслами й торгівлею.
У травні 1765 року після введення пошти на Лівобережній Україні через Пирятин проходило 5 поштових трактів: на Київ, Лубни, Золотоношу, Прилуки, Лохвицю.
Згідно з указом Катерини II, у 1781 році Пирятин став повітовим містом Київського намісництва.
У 1781 році у Пирятині на чині капітана російської армії служив Михайло Кутузов. Також у цей період на кошти полкового осавула Андрія Ільченка було зведено мурований Собор Різдва Пресвятої Богородиці.
У 1782 році було затверджено герб Пирятина — на червоному щиті туго натягнутий лук зі стрілою, що існував до 1917 року і був відновлений 7 квітня 2004 року. Також у 1782 році був складений перший план забудови міста.
У 1796 році Пирятин з повітом був віднесений до Малоросійської губернії. У 1802 році Пирятин, як повітове місто, увійшов до складу новоствореної Полтавської губернії.
У 1805 році в Пирятині налічувалося 2 627 жителів, які майже виключно займалися ремеслами й торгівлею. Щопонеділка і щоп’ятниці відбувалися торги, а також 4 ярмарки на рік.
У 1810 році до складу 2-верстової міської дистанції включено село Заріччя та хутір Гуленків. Пирятин складався з 2 кварталів — передмістя Слобідка і Броварки.
У січні 1861 року в книзі Тараса Шевченка “Буквар южнорусскій” вміщено “Думу про пирятинського поповича Олексія”.
У 1864 році було засновано Пирятинське земство, яке було ліквідовано у лютому 1918 року. Також у 1868 році Пирятинське земство відкрило поштову контору і випустило в обіг поштову марку номіналом 3 копійки.
У 1874 році Пирятинська виборна Дума розпочала свою роботу у Пирятині, але була ліквідована у лютому 1918 року.
За першим всеросійським переписом населення у 1897 році у Пирятині мешкало 8 022 жителі, з яких більш ніж половина були грамотними.
Читайте також: Місто Лубни: від часів Київської Русі до сьогодення
У 1900 році в Пирятині було 57 забудованих кварталів і 914 будинків, включаючи 6 двоповерхових мурованих та 75 одноповерхових мурованих будинків, решта були глинобитні або дерев’яні під солом’яною стріхою. У місті також існували базарний і ярмарковий майдани. Соціальний склад населення включав міщан (62%), козаків (16%), селян (12%) і привілейованих (10%).
У 1903 році повітове земство організувало сільську ремісничу майстерню для підготовки робітників з виготовлення й ремонту сільгоспінвентарю, меблів, виробів з дерева і металу.
У 1906 році було засновано Пирятинську організацію РСДРП.
1 вересня 1907 року в Пирятині була відкрита жіноча гімназія, а 1 липня 1912 року — чоловіча гімназія.
У 1913 році в Пирятині був освячений мурований новий собор, який був закритий у 1937 році.
У 1914 році було відкрито вище початкове училище.
У березні 1917 року була утворена Пирятинська Рада робітничих депутатів, а у липні 1917 року — Пирятинська повітова Рада робітничих, селянських і солдатських депутатів, яка підтримала III Універсал Центральної Ради. Також у цей період розпочала виходити газета “Известия Пирятинського Совета робочих и солдатских депутатов”.
У січні 1918 року в Пирятині й повіті була встановлена радянська влада. В березні 1918 року в Пирятинському повіті були австро-німецькі війська, але з їхнім відходом до влади повернулися більшовики.
У серпні 1919 року місто було захоплено денікінськими військами, але 5 грудня 1919 року Пирятин і повіт були звільнені від денікінців. Наступною владою стала радянська. Однак у 1920 році у Пирятині діяв підпільний комітет, який планував збройний виступ проти радянської влади, але ця спроба була жорстоко придушена.
У 1922 році у Пирятині була запущена перша електростанція потужністю 16 кінських сил.
7 березня 1923 року були утворені Пирятинський, Березоворудський та Харківецький райони, які входили до складу Прилуцької округи.
Станом на 1925 рік у Пирятині працювало 12 заводів, фабрик і промислових підприємств, 17 пунктів літературно-освітнього відділу (лікнеп), 6 трудових шкіл, педагогічні курси, школа фабрично-заводського навчання, 2 бібліотеки, робітничий клуб, театр, 2 дитячих будинки. Також у цей період у місті виходила газета «Незаможник». У 1925 році було відкрито педагогічний технікум.
1926 року була утворена Пирятинська міська рада.
У листопаді 1929 року були організовані дворічні педагогічні курси для підготовки вчителів початкових класів, які потім були переведені до міста Хорола.
У 1929—31 роках на Пирятинщині відбувалася суцільна колективізація сільського господарства.
У 1930 році Пирятинський район було віднесено до Лубенської округи Харківської області.
На початку 1930-х років у місті розпочали працювати сироварня, меблева фабрика, електростанція, автоколона, а в липні 1931 року була створена Пирятинська МТС. З 1930 по листопад 1941 року виходила районна газета «Колективізоване село». До початку Другої світової війни у місті діяли 8 загальноосвітніх шкіл, 2 бібліотеки, кінотеатр, міський радіовузол, районна лікарня, поліклініка та дитяча консультація.
У 1932—33 роках на Пирятинщині був Голодомор, а 1937 рік став початком політичних репресій у районі. У 1937 році Пирятинський район став частиною новоствореної Полтавської області.
Читайте також: Історія Полтавщини: від давніх часів до сучасності
У вересні 1941 року Пирятин і район були окуповані німецькими військами. З кінця 1941 року по серпень 1943 року, під час німецької окупації, у Пирятині виходила газета «Рідна нива» Пирятинської округи Київського генералбезірку.
У 1942 році у Пироговій Леваді під Тарасівкою відбувалися масові розстріли мирних жителів Пирятинського району.
18 вересня 1943 року радянські війська визволили заудайські села Пирятинського району, а наступного дня оволоділи Пирятином. За це визволення 309-й і 237-й стрілецьким дивізіям Червоної Армії було присвоєно почесне найменування «Пирятинські».
У 1944 році Пирятинський аеродром став одним з кінцевих пунктів операції «Френтік».
У 1946 році практично всі підприємства Пирятину, які працювали до війни, відновили свою роботу.
У 1946—47 роках на Пирятинщині, як і в інших районах Лівобережної України, був голод.
У 1948 році район почав освоювати довоєнні посівні площі основних зернових і технічних культур. У 1950 році провели укрупнення колгоспів району з метою концентрації сільськогосподарського виробництва.
У 1952 році на автостанції «Пирятин» була збудована водонапірна башта оригінальної конструкції, яка стала відомою завдяки зйомкам тут фільму «Королева бензоколонки».
У 1962 році Пирятинський район було укрупнено до розмірів Пирятинського територіально-виробничого колгоспно-радгоспного управління.
У 1966 році Пирятинський район було відновлено у сучасних межах.
У серпні-вересні 1991 року в Пирятині і ряді сіл району відбулися мітинги і збори на підтримку Акту проголошення Незалежності України.
13 жовтня 1991 року на зібранні інтелігенції району було створено блок демократичних сил на підтримку Акту проголошення незалежності України.
19 листопада 1991 року сесія Пирятинської районної Ради народних депутатів прийняла рішення про схвалення Акту проголошення незалежності України, а над адміністративним будинком піднято синьо-жовтий прапор.
1 грудня 1991 року на Всеукраїнському референдумі і виборах Президента України 95,7% виборців району проголосували “За” незалежність України, а Леонід Кравчук отримав понад 75% голосів виборців і став першим Президентом незалежної України.
У березні 1992 року було створено районне телебачення (з 2000 року — редакція районного телебачення і радіомовлення).
У квітні 1992 року в районі введено посаду Представника Президента України та засновано районну державну адміністрацію.
У 1993 році колгоспи району були реорганізовані в колективні сільськогосподарські підприємства.
9 вересня 1993 року в Пирятині було освячено пам’ятник з нагоди 60-річчя Голодомору в Україні. 18 вересня 1993 року відбулося урочисте відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку.
У червні 2003 року було здано в експлуатацію шляхопровід з транспортною розв’язкою на автомагістралі Київ-Харків біля Пирятину.
У вересні 2004 року відбулися урочисті заходи з нагоди 850-річчя Пирятину.
[…] […]
[…] […]