Особливу увагу на історичному шляху Полтави заслуговують храми, які свідчать про велику релігійну та культурну спадщину міста. Початки активного зведення церковних споруд сягають козацької доби, коли Богдан Хмельницький та Іван Виговський створили сприятливі умови для цього. Гетьман Іван Мазепа також вніс великий внесок у розвиток православної культури. Проте найбільш активний період будівництва храмів припадає на часи Російської імперії, коли Полтава перетворилася на важливий губернський центр.
У Полтаві будувалися храми різних конфесій: православні церкви, лютеранські кірхи, єврейські синагоги та католицький собор. На жаль, багато з них не вижили під час радянської епохи. Однак ті, що збереглися, знову ожили за часів незалежної України.
Читайте про храми, собори й церкви міста в матеріалі від MyPoltava.info.
До побудови Свято-Успенського собору у цьому місці розташовувалася дерев’яна Успенська церква, яка вже у 1695 році була відома як “градський собор”.
У 1748 році козацька старшина, міський отаман Ілля Волховський та представники церковної та міської громади прийняли рішення про зведення кам’яного собору на головній площі Полтавської фортеці. 8 листопада того ж року був укладений договір з архітектором Стефаном Стабанським.
Однак через ряд труднощів будівництво розпочалося лише у 1751 році й тривало до 1770 року. Це був перший кам’яний собор у Полтаві, розміри якого становили 32 на 17 метрів. Собор був двоповерховим у стилі візантійської базиліки, трикупольним, в київському стилі. З обох боків розташовувалися ризниця та паламарня. Фасади були прикрашені декоративно оздобленими фронтонами. Пізніше, майже через 10 років, близько 1780 року, собор був перебудований, додали ще два куполи над вівтарною частиною, і він став п’ятикупольним.
У 1774 році розпочалось будівництво дзвіниці, яке затягнулося через відсутність коштів аж на 27 років і завершилося у 1801 році. На другому ярусі розміщалися дзвони, один із них важив 350 пудів. На третьому ярусі був встановлений дзвін “Казикерманъ”, а на ньому були виконані барельєфи Успіння та Хреста в терновому вінці.
У 1899—1900 роках було прийнято рішення про розширення собору. Був добудований притвор, хори перенесено західніше, що зробило собор світлішим і просторішим. Площа збільшилася майже на 170 квадратних метрів, а над входом були додані дві невеличкі бані та аркове перекриття. Два стовпи були демонтовані, а хори пересунули до західної стіни. З 1847 року після перенесення архієрейської кафедри з Переяслава в Полтаву “градський собор” став кафедральним.
У 1934 році собор був зруйнований за вказівкою Полтавського обкому КП(б)У, і з того часу збереглася лише дзвіниця.
Після розпаду Совєтського Союзу на дзвіницю почали претендувати різні церковні угруповання, включаючи російську православну церкву. Однак кінець кінцем її передали громаді Української православної церкви Київського патріархату (пізніше створено нову Свято-Успенську громаду), і 7 квітня 1992 року відбулося перше богослужіння в дзвіниці. Настоятелем церкви став ієрей Миколай Храпач. Виникло питання про відновлення самого собору. Цю справу благословив патріарх Мстислав, а 24 лютого 1993 року виконком Полтавської міськради надав дозвіл громаді Свято-Успенської церкви на розробку проєкту реконструкції.
26 вересня 2003 року біля собору зібралося багато місцевих мешканців, народних депутатів, представників влади та духовенства. Собор був відновлений зі значними порушеннями проєктної документації, що призвело до серйозного спотворення пам’ятки.
Читайте також: Руїни старої церкви: святе місце Кривого Рогу
Перша церква на честь Спаса Нерукотворного Образу у Полтаві була дерев’яною. Невідомо, коли вона була побудована, а найдавніша письмова згадка про храм в актових книгах Полтавського городового уряду датована 1669 роком. Ймовірно, що то була перша і єдина на той час церква у Полтаві. Знаходилася посеред міста й у межах фортеці. Була ця церква придільною дерев’яної церкви на честь Преображення Господнього, котра побудована після нападу татар 1695 року. Преображенський храм згорів 6 вересня 1705 року, а скоро затим був відновлений.
У 1704 році поблизу Курилівської брами Полтавської фортеці згоріла Преображенська церква. У 1706 році настоятель І. Світайло за допомогою Івана Іскри спорудив на її місці невелику тимчасову Спаську церкву, а з матеріалу розібраного Здвиженського собору Полтавського Хрестоздвиженського монастиря планував спорудити нову Преображенську. Невдовзі І. Світайла, який проходив у справі страчених Василя Кочубея та Івана Іскри, було заслано на Соловки, звідки він повернувся у 1710 році.
За цей час Спаська церква набула меморіального значення. За переказами, після Полтавської битви тут відбувся молебень, на якому був присутній Петро I, на площі біля церкви у 1709 році поховали загиблих захисників фортеці. Поруч зі Спаською церквою спорудили нову Преображенську. В 1811 році останню розібрали, а начиння перенесли до Спаської церкви.
У 1837 році Полтаву відвідав Олександр II. На гроші, які він пожертвував на збереження пам’ятки, та ті, що було зібрано шляхом підписки, у 1845 за проєктом харківського архітектора А. Тона над дерев’яною церквою звели мурований футляр у вигляді однобанної церкви.
У 1847 році перед західним входом спорудили муровану двоярусну дзвіницю. У 1890 році територію обведено огорожею з мурованими стовпчиками та кованими ґратками. У Спаській церкві зберігалися старовинні книжки, зокрема, Євангелія 1644 і 1698 років друку; «Анфологіон…» львівського видання 1651 року та інші. Серед ікон було сім, написаних у 1676 році іконописцем Герасимом Німим.
У 30-х роках минулого століття Спаська церква закрита, розібрана дзвіниця. Відновила діяльність у 1945 році.
Історія Вознесенської церкви у Пушкарівці свідчить про складні перетворення, які відбувалися з релігійними спорудами в умовах політичних та соціальних змін. Починаючи з будівництва як монастирської церкви, цей храм став свідком ряду змін, які відбулися на території України протягом XVIII-XX століть.
Після переведення монастиря у 1768 році та його подальшого залишення на власному утриманні, Вознесенська церква стала центром релігійного життя для місцевих мешканців. Проте, зі зростанням впливу російської влади та подальшого розвитку політичних подій, церква та монастирські споруди поступово руйнувалися.
Хоча у 1930 році церква була зареєстрована як пам’ятка архітектури, її стан продовжував погіршуватися протягом наступних десятиліть. Однак завдяки зусиллям організацій та окремих осіб, які були зацікавлені у збереженні історичної спадщини, реставраційні роботи були розпочаті у 1988 році та завершені на початку 2000-х років.
Читайте також: «Бандитське гніздо»: як Курязький монастир став колонією
Заснування Полтавського Хрестовоздвиженського монастиря у 1650 році було важливою подією для релігійного та культурного життя на території України. Цей монастир став символом перемоги козаків над військами Речі Посполитої та відображенням важливості християнських цінностей для українського народу.
Полтавський Хрестовоздвиженський монастир, заснований на високій горі та оточений віковим лісом. Цей монастир був одним з найпівденніших серед городянських монастирів Гетьманщини XVII століття і відігравав важливу роль у духовному та культурному житті регіону.
Очолюване ігуменом Калістратом будівництво монастиря мало завзяття та підтримку з боку церковного діяча та письменника Сильвестра Косіва. Його дозвіл і підтримка були важливими для розвитку монастиря та його подальшої історії.
Полтавський Хрестовоздвиженський монастир став не лише місцем богослужінь і молитов, але й центром освіти, культури та мистецтва.
Монастир, заснований у віддаленій лісовій гущавині, був результатом спільних зусиль козацьких старшин, міщан та інших людей, які пожертвували кошти та працювали на користь цієї ідеї. Перші споруди монастиря, які зводилися з дерева, свідчать про скромність початкових умов, але завдяки невтомним зусиллям засновників вони стали основою для подальшого розвитку монастирського комплексу.
Полтавський монастир швидко став просвітницьким центром Півдня Гетьманщини завдяки зусиллям таких видатних осіб, як архієпископ Слов’янський та Херсонський Євгеній Булгаріс. Його зв’язки з французьким просвітником Вольтером та багатою бібліотекою робили монастир центром освіти та культури. На той час монастир мав одну з найбільших книгозбірень у регіоні, що сприяло розповсюдженню знань та розвитку освіти серед місцевого населення.
Собор на честь Воздвиження Чесного і Животворного Хреста Господнього в Полтавському Хрестовоздвиженському монастирі є однією з визначних пам’яток архітектури українського бароко. Споруджений як головний храм монастиря у період з 1689 по 1709 роки, він був втіленням духовної та культурної значущості цього монастиря. Будівництво собору було фінансоване декількома впливовими особами того часу, включаючи полтавських полковників і навіть українських гетьманів.
Монастир і собор також мали важливе історичне значення. У роки Північної війни монастир став резиденцією шведського короля Карла XII, а пізніше був оглянутий Петром I після Полтавської битви. Відтоді відвідування монастиря стало обов’язковою частиною програми візиту у Полтаві для відомих осіб, включаючи членів царської династії росії.
Хоча точна дата освячення собору може залишатися предметом дебатів, його архітектурна важливість і краса викликають захоплення. Цей собор є втіленням величі та майстерності українського бароко і залишається важливою культурною спадщиною Полтави.
Троїцька церква, споруджена у 1750 році поряд із соборною церквою монастиря, стала важливою частиною його комплексу. На жаль, під час Другої світової війни вона була зруйнована, але завдяки зусиллям громади міста Полтава вона була відновлена на попередньому місці у 1999 році.
У першій половині XIX століття на території монастиря було засновано Монастирське кладовище, що стало місцем поховання для численних осіб, пов’язаних з церковними та місцевими спільнотами.
Симеонівська церква, збудована у 1887 році неподалік від Троїцької церкви, стала ще одним символом релігійного життя на території монастиря. Споруджена за кошти купця Івана Семеновича Котельникова на пам’ять про його єдиного сина Семена.
Читайте також: Житомирщина та Ватикан: найбільш католицький регіон України
Сампсоніївська церква, зведена біля братської могили воїнів московської армії у 1856 році за проєктом Йосипа Шарлеманя, відігравала важливу релігійну та культурну роль у Полтаві. Ця невелика цегляна споруда з простою архітектурою зазнала кількох реконструкцій у 1895 та 1909 роках, під час яких було добудовано вхідну частину із дзвіницею.
Під час другої реконструкції у 1909 році під керівництвом єпархіального архітектор Носова церкву було значно модернізовано. Дерев’яний іконостас було замінено на мармуровий, одноярусний, а його колони виготовлені з оніксу та прикрашені нефритовими кільцями.
Церква працювала до 1930 року, після чого її передали УАПЦ. Однак у 1949 році церкву зняли з реєстрації, а її приміщення використовували для різних потреб, включаючи склад управління кінофікації та музей для панорами Полтавської битви.
На початку 1990-х років Сампсоніївську церкву повернули громаді, дозволяючи їй відновити релігійні служіння та обряди.
[…] […]